До Шкільного DOCU/ТИЖНЯ цього року долучилося 549 шкіл із різних регіонів України. У кожному закладі освіти учні 5–11-х класів знайомилися з документальними фільмами “Мова” та “Євромайдан” режисера Сергія Лисенка й “Казкою про коника” режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного.
Передрук з НУШ.
Крім цього, Мережа DOCU/CLUB ГО “Докудейз” проводила покази згаданих стрічок у кінотеатрах Львова, Житомира та Києва. Тож в учнів була можливість переглянути документальне кіно на великому екрані, а після показу – обговорити стрічку з режисерами або героями фільмів.
Так чи так документальне кіно стало ближчим до учнів – для декого це створило привід для роздумів на суспільно важливі теми. Після перегляду вчителі обговорювали з дітьми різні питання, зокрема, що таке волонтерство та в чому важливість дотримання прав людини. Саме ці теми були головними на цьогорічному DOCU/ТИЖНІ.
Далі ділимося враженнями учнів, учителів, режисерів та героїв фільмів, долучених до Шкільного DOCU/ТИЖНЯ.
ДОКУМЕНТАЛІСТИКА НАДИХАЄ УЧНІВСТВО НА ВИВЧЕННЯ СУСПІЛЬНО ВАЖЛИВИХ ТЕМ
11-класниця Марічка Дубіна зі школи № 55 міста Львова разом з однокласниками переглядала фільм “Казка про коника” режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного. За її словами, раніше не бачила подібних фільмів. Дівчині здавалося, що документальне кіно створюють лише для того, щоб серйозно розповідати про життя, а нині – про війну. Однак після перегляду їй думка змінилася. Виявилося, документалістика може бути доброю та легкою, а також вдалим варіантом донесення важливих думок до аудиторії.
“Мені було цікаво поспілкуватися з режисерами фільму та поставити запитання, які мене хвилюють, — розповідає Марічка. — Також цікаво було почути історію створення фільму: як режисери познайомилися з головним героєм Анатолієм, яким був процес зйомок та загалом як відбувається створення фільмів”.
[У “Казці про коника” йдеться про колишнього антирадянського активіста, а нині художника й монаха в миру Анатолія Лютюка. До початку російсько-української війни у 2014 році він мешкав у старовинній кам’яній вежі в Таллінні. Після нападу росії на Україну залишив столицю Естонії та вирушив із волонтерською місією в прифронтові міста й села України].
Головний герой фільму “Казка про коника” Анатолій Лютюк. Джерело: Docudays UA
Учні спеціалізованої школи № 52 міста Києва вперше брали участь у DOCU/ТИЖНІ й навіть стали героями нового проморолика, над яким працює Мережа DOCU/CLUB. Крім перегляду трьох фільмів за програмою DOCU/ТИЖНЯ, школярі додатково познайомилися з фільмом “Літургія протитанкових перешкод” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука, а процес перегляду зафільмувала режисерка Катерина Горностай.
Саме фільм “Літургія протитанкових перешкод” найбільше запам’ятався учню 10 класу школи № 52 Даниїлу Шарафетдінову. За словами юнака, у фільмі порушується проста, на перший погляд, тема, але вона переплітається з сучасними подіями в Україні. Фільм дав хлопцю розуміння, що попри складні часи люди однаково не втрачають віри в добро та допомагають одне одному.
Анастасія Котляревська, десятикласниця 52-ї школи, додає, що її вразив фільм “Євромайдан SOS” режисера Сергія Лисенка.
[Фільм розповідає про ініціативу молодих правозахисників та активістів, які об’єдналися 30 листопада 2013 року після побиття студентів на Євромайдані. Нині громадська організація “Євромайдан SOS” веде моніторинг воєнних злочинів, займається міжнародною адвокацією та бореться за звільнення політичних в’язнів].
Це документальне кіно видалося дівчині таким, що викликає в глядачів сильні емоції. Як розповіли учні, їм сподобався новий формат — кіно з обговоренням важливих тем. Тож дітям хотілося б проводити кіноклуби в школі хоча б раз на місяць.
Десятикласники 52-ї школи мали змогу переглянути додаткові до програми DOCU/ТИЖНЯ фільми. Авторка фото — Наталя Кубальська
Так само думають і учні однієї з альтернативних шкіл Києва. Дев’ятикласниці Даша Аксьонова та Крістіна Потабенко розповіли, що раніше переглядали різні фільми, зокрема, короткометражні, на спеціальному уроці “Проєкт”. Але документалістика стала відкриттям для учнів.
За словами дівчат, після переглядів фільмів активно обговорювали з однокласниками побачене на перервах та позакласному заході “Теревені”. Крістіна почала більше цікавитися темою Євромайдану й читати додаткову літературу про ці події, адже для дітей це одна зі сторінок нашої історії.
Переглянуті на DOCU/ТИЖНІ фільми так надихнули учнів альтернативної школи, що вони вирішили створити шкільну книгу про учнівство у форматі документальної історії. А керівництво школи відкрило кіноклуб Docudays UA.
З УЧНЯМИ МОЖНА І ВАРТО ГОВОРИТИ НА СЕРЙОЗНІ ТЕМИ
Наталя Гарасим, учителька школи № 55 міста Львова, приводила учнів 10 та 11 класів на перегляд “Казки про коника” на великому екрані, після чого учні могли поспілкуватися з режисерами Денисом Страшним і Уляною Осовською. За спостереженнями освітянки, у фільмі порушили актуальні для учнівства проблеми, зокрема, волонтерство, до якого вони часто залучені.
“Ми не вперше беремо участь у DOCU/ТИЖНІ, тож учні знають, що таке документальний фільм, — додає Наталя Гарасим. — Дітям було цікаво спілкуватися з режисерами та фотографуватися з ними. А це означає, що їх зацікавила тема, а враження від фільму — класні. Одна дівчинка навіть відгукувалася, що це дуже тепле кіно. А це теж багато про що свідчить”.
Уляна Осовська та Денис Страшний спілкуються зі школярами після показу “Казки про коника”. Джерело: Docudays UA
Як ми вже згадували вище, учні та вчителі київської спеціалізованої школи № 52 вперше долучилися до Шкільного DOCU/ТИЖНЯ. Наталя Кубальська, вчителька хімії та біології, дізналася про ініціативу із соцмереж. Вирішила, що спробує впровадити новий формат у своїй школі.
“Діти краще запам’ятовують та усвідомлюють те, що побачили на власні очі, а не почули, — каже Наталя. — Оскільки один із фільмів був про мову, мені здалося, що це може бути гарним приводом, аби діти говорили винятково українською. Мені хотілося достукатися до учнів, щоб зрозуміли, що разом можемо змінити історію України. Якщо кожен і кожна з нас докладатиме навіть небагато зусиль, у майбутньому це точно матиме результат”.
До DOCU/ТИЖНЯ в 52-й школі долучилися ще дві освітянки, одна з них — Ольга Яхно, вчителька української мови та літератури, яка допомагала організовувати кінопокази для учнів 6 та 10 класів.
“Ми не до кінця розуміли, як усе відбуватиметься, бо не мали досвіду проведення DOCU/ТИЖНЯ, — ділиться Ольга. — До того ж наша школа навчається тиждень очно, тиждень – дистанційно, тому всі заходи доводилося підлаштовувати під наш формат навчання“.
Викликом для трьох освітянок стало й те, що не мали досвіду, як говорити з дітьми про документальні фільми, адже звикли працювати з текстами що на уроках біології, що на уроках літератури. Та оскільки Мережа DOCU/CLUB ГО “Докудейз” готує декілька сценаріїв обговорення до кожного фільму, у вчительства є готові підказки та інструкції. Крім цього, вчительки 52-ї школи переглянули фільми самостійно, перш ніж показувати та обговорювати їх із дітьми — аби уникнути тригерних тем або підготуватися до можливих провокативних запитань.
“Завдяки участі в проєкті нам вдалося показати дітям, що школа — це не тільки програма, яку написало Міністерство освіти і науки, і не лише підручники, а й заходи, спрямовані на їхній всебічний розвиток, — каже Ольга Яхно. — Насправді в школі можна говорити на різні теми, і вчителі відкриті до таких розмов”.
Учні 6 класу спеціалізованої школи № 52 знайомилися з фільмом “Мова” режисера Сергія Лисенка. Авторка фото — Наталя Кубальська
Документальні фільми допомогли дітям подивитися на певні теми з іншого ракурсу. Ольга Яхно пригадує, що перед переглядом фільму “Мова” учні говорили, що хочуть “подивитися на справжніх волонтерів”, хоча самі плетуть сітки та роблять обереги для ЗСУ. Тобто вони не ототожнювали себе з волонтерством.
“Для дітей формат DOCU/ТИЖНЯ був дещо незвичним. Їм не одразу вдалося поєднати в одне ціле всю інформацію, показану у фільмах. Та коли почалося обговорення, я була здивована, наскільки глибокі думки висловлювали учні, — доповнює Наталя Кубальська.
Хоча жанр документалістики їм знайомий. Я вплітаю в уроки біології, коли вивчаємо генетику, документальні відео про наукові відкриття, наприклад, як учені винайшли ДНК. Такі відео надають партнери нашої школи зі штату Юта (США). Завдяки цим відео діти набагато краще розуміють, про що йдеться, і це їх вражає більше, ніж би вони читали про це в підручнику”.
Як каже пані Наталя, для школи важливо пробувати щось нове та долучатися до неформальних заходів, адже сучасні діти потребують інших підходів до навчання. Школа має виховувати дітей так, щоб вони були сильнішими за наших східних сусідів. Тож учительство, за словами освітянки, має докладати максимум зусиль, аби учні й учениці розвивалися, були компетентними та конкурентоспроможними.
Учні альтернативної школи Києва під час дискусії про права людини. Авторка фото — Валентина Мержиєвська
На думку Валентини Мержиєвської, директорки альтернативної школи Києва, документальні фільми якраз стають місточком, який пов’язує школу із зовнішнім світом. Крім цього, такі проєкти та зустрічі дають учням відчуття важливості, адже дорослі спілкуються з ними на рівних та обговорюють серйозні теми.
Так, шестикласники альтернативної школи переглядали фільм “Мова” режисера Сергія Лисенка й обговорювали важливість української мови в спілкуванні. Старші учні знайомилися з фільмами “Євромайдан SOS” режисера Сергія Лисенка та “Казкою про коника” режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного й дискутували про важливість прав людини. Наприклад, чи можуть медичні потреби бути важливішим за свободу зібрань. Зрештою, зійшлися на тому, що всі права людини однаково цінні.
“Завдяки участі в DOCU/ТИЖНІ я переконалася, що діти здатні підтримати розмову на серйозному рівні, незалежно від віку. Мені б хотілося, щоб школи знаходили можливість не лише переглядати фільми, а й глибоко обговорювати їх. Бо в дітей є загострене відчуття справедливості, вони чутливі до суспільно важливих тем і можуть помічати такі деталі, які дорослі не бачать, — додає Валентина.
Дітям подобається обговорювати глибокі теми, це викликає в них певні рефлексії та виважені думки. Тому найкращим фідбеком від участі в проєкті є те, що ми приєдналися до DOCU/CLUB – тепер зможемо обирати серед документальних фільмів ті, які найбільше відгукуються підліткам”.
ЯК СПІЛКУВАННЯ З УЧНЯМИ НАДИХАЄ РЕЖИСЕРІВ ТА ГЕРОЇВ
Під час Шкільного DOCU/ТИЖНЯ учні знайомилися з фільмом “Мова” режисера Сергія Лисенка як у школах, так і в кінотеатрах. Наприклад, учнів запрошували на безплатний офлайн-показ документального фільму в Київському палаці дітей та юнацтва. Після перегляду відбулася зустріч із головною героїнею фільму Анастасією Розлуцькою, засновницею “Безкоштовних курсів із вивчення української мови” та освітньої платформи “Є-Мова”.
Фільм “Мова” розповідає про ініціативу, яку Анастасія з іншими волонтерами створили у 2013 році. Для мешканців східних міст проводилися безплатні курси з української мови. Такі заняття організовували в Донецьку, Луганську, Сімферополі, а після початку російсько-української війни курси “переїхали” в ті міста, які зараз на лінії фронту.
За словами героїні фільму, лише зараз вона усвідомила, що курсам уже 10 років, а для учнів це історія. Тоді курси з вивчення української мови були поштовхом для російськомовних українців вивчати державну мову. Та ніхто з ініціаторів проєкту не усвідомлював, наскільки це важливо для майбутнього.
“Це класно, що відбувається промоція документального кіно, до якої долучаються передовсім учні, — каже Анастасія. — Це дає їм можливість зорієнтуватися, що навіть один у полі воїн і не треба боятися бути білою вороною, бо знайдуться інші білі ворони, які до тебе доєднаються.
Мені здається, таких зустрічей має бути більше. Учні мають глибше знати історію останніх років, особливо Революції Гідності, бо це про самопожертву, боротьбу та свободу. Діти мають розуміти цінність мови, культури, адже це первинне для нас. Треба лише підібрати правильні для дітей формати”.
Учні спеціалізованої школи № 52 міста Києва переглядали фільм “Мова” режисера Сергія Лисенка в Київському палаці дітей та юнацтва. Авторка фото — Наталя Кубальська
Так само вражені щирістю й мудрістю підлітків режисери документального фільму “Казка про коника”. Режисерка Уляна Осовська зізнається, що робота задумувалася як кіно для родинного перегляду й мала порушити питання, що може зробити навіть одна людина в скрутні часи. Спочатку це здавалося шаленою ідеєю, але завдяки співпраці з “Докудейз”, який надавав майданчики для показів, фільм дійшов до глядачів саме так, як планували режисери. Нині його дивляться і батьки, і вчителі, і діти, а фільм розповідає історію волонтерства в часи російсько-української війни.
“Підлітки виявилися дуже вільними, не боялися виступів на велику аудиторію, коли озвучували свої запитання під час спілкування з нами. Вони не боялися ділитися своїми враженнями, емоціями та думками. Наприклад, одна з учениць на показі в Тернополі, крім запитання, розповідала нам і присутнім про важливість знання історії та культури України”, — зазначала Уляна Осовська в інтерв’ю Мережі DOCU/CLUB.
“Ми не очікували, що на показах буде так багато дітей. У Львові на перегляд фільму прийшло понад 700 учнів, — продовжив режисер Денис Страшний. — А на запитання-відповіді пішло більше часу, ніж триває фільм [діти не відпускали режисерів півтори години — ред.]”.
ТОП-запитань, які учні ставили режисерам, стосувалися того, чому обрали таку професію, як спала на думку ідея зняти фільм про Анатолія (головний герой “Казки про коника”), чи тримають зв’язок із ним. Звісно, діти цікавилися й тим, скільки заробляють режисери.
За словами Дениса Страшного, щоразу спілкування з підлітками дарує чимало задоволення. А ще це переконує режисерів, що їхня робота та зусилля не марні — документальні фільми зачіпають за живе й порушують важливі для дітей та молоді проблеми.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне фото: Docudays UA
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Її зміст є виключною відповідальністю ГО “Докудейз” та “Нової української школи” й не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.
Всi новини
