В інтерв’ю з модераторкою криворізького кіноклубу Docudays UA при євроклубі «Euroworld» ЗОШ І-ІІІ ступенів № 114 Іриною Дєрусовою дізналися про секрети яскравого шкільного життя та як проводити заняття так, щоб діти не мріяли про кінець уроку.

Від перших педагогічних кроків до яскравого шкільного життя

Мабуть, свої перші педагогічні кроки я зробила десь у 12–13 років. Іще тоді любила організовувати різноманітні заходи, від розвивальних ігор до лялькових спектаклів, для своїх племінників. Потім після закінчення школи я пішла здобувати професію вчителя історії до Криворізького державного педагогічного університету. Уже на четвертому курсі почала працювати у своїй рідній школі №114, де й працюю нині.

З 2010 року я очолюю шкільний євроклуб «Euroworld». По суті, це позакласні заняття для дітей, пізнавальні зустрічі, ознайомлення з європейськими цінностями, з особливостями міжкультурного діалогу, відкриття нових ідей, думок та можливостей… і просто веселе проведення часу.

Саме це стало поворотним моментом у моїй діяльності. Я зрозуміла, що неформальна освіта має дуже велику користь, що таке навчання цікаве дітям, а найбільше те, що це мені теж дуже подобається. І саме тоді почалося яскраве, насичене подіями, шкільне життя.

Разом із Лігою політологів-міжнародників «Дипкорпус» ми створювали вітальні електронні листівки до Дня соборності України та святкового Дня української дипломатії; спілкувалися з Діаною Церцвадзе, волонтером Міжнародної молодіжної організації AIESEC; організовували для молодших школярів творчу майстерню в пришкільному таборі «Сонячний»; другий рік поспіль організовуємо та проводимо Всеукраїнську євровікторину; співпрацюємо зі шкільним євроклубом Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 114; беремо участь у різноманітних конкурсах, заходах тощо.

Просто уважно слухати вчителя вже замало

Я вважаю, що традиційна система освіти як класно-урочна система значно відстає від потреб суспільства. Дуже важливим є не накопичення знань у головах дітей, а вміння ці знання використати на практиці. І просто уважно слухати вчителя вже замало для учня або учениці, потрібно бути активним учасником або учасницею навчально-виховного процесу. Тільки так будуть розвиватися вміння та навички, які потім вони зможуть використати у своєму житті.

Тому необхідно змінювати роль учителя, давати більш практичні завдання дітям, ті, які їм будуть цікаві. Особисто я постійно займаюся власною самоосвітою, намагаюся відвідувати різноманітні тренінги, семінари тощо. Звідти завжди можна привезти якусь нову форму роботи, цікаву дітям. Наприклад, під час тренінгу для модераторів кіноклубів Docudays UA я дізналася про «справу Савіних», яку потім використала на уроці правознавства під час вивчення теми «Європейський суд з прав людини». Діти із задоволенням працювали зі справою, вони навіть не зреагували на дзвоник з уроку й продовжували обговорення, добре, що вже був останній урок і ми змогли залишитися в класі довше. Для мене це великий показник.

Один із неформальних інструментів освіти, який викликає велике захоплення, – карткова гра «Країна Гідності». Спробувати себе в ролі члена парламенту та виробити стратегію розвитку країни – це дуже цікаво. Діти швидко вживаються в ролі.

У кінці цього року для п’ятикласників я організувала історичний фотоквест (дякую за ідею Гордій Н. В., учительці Тернопільської школи І-ІІІ ступенів № 16). Діти одразу включилися в гру, шукали відповіді на запитання, фотографували необхідні об’єкти вже в позакласний час та на вихідних. Для мене як для вчителя це досягнення, коли учні в позакласний час цікавляться моїм предметом. А які чудові фотографії вони зробили!

Також я активно залучаю учнів та учениць до участі в різноманітних конкурсах та заходах, так вони зможуть спробувати себе, відчути свої можливості та впевненість у власних силах. З досвіду можу сказати, що такі діти стають більш упевненими в собі та самодостатніми.

Магія документального кіно

Про фестиваль Docudays UA та можливість організувати кіноклуб медіаосвіти з прав людини у своєму закладі я дізналася завдяки дитячому оздоровчому табору «Приморський» та Юрію Юдіну, який проводив там кінопокази. Ця ідея мене як учителя історії та правознавства дуже сильно зацікавила, і з осені 2015 року в нашому євроклубі відкрився кіноклуб документального кіно.

Спочатку були певні побоювання. Як сприйматимуть старшокласники таку форму роботи? Але побоювання виявилися марними, діти із задоволенням переглядають документальне кіно й при цьому не залишаються байдужими. Такі фільми дають простір для розмірковування. У цьому і є магія документального кіно… адже коли ти переглядаєш будь-який художній фільм, то десь у глибині душі, наприклад, під час перегляду сцени битви, заспокоюєш себе, що це не насправді, це гра, бутафорія, і ніхто тут не постраждав.

А коли дивишся документальний фільм про події в зоні АТО, ти розумієш, що та кров – це не фарба, це справжня кров справжньої людини. Коли переглядаєш фільм про біженців та ті умови, у яких вони живуть, усвідомлюєш, що це справді страшна реальність, на яку не так просто заплющити очі й сказати, що цього немає.

Я доволі часто використовую документальні фільми не тільки після уроків, але й під час уроків правознавства. Скажімо, під час вивчення теми «Право на освіту» я демонструвала фільм «Абетка», розглядаючи тему з екологічного права – стрічку «Край електросміття». Кращої мотивації для уроку – і не тільки для нього – я не бачу. Такі фільмі дуже добре ілюструють те, що ми вивчаємо лише в теорії, учні розуміють сенс і цих знань, того, до чого призводить порушення прав людини.

За ці два роки вектор нашої роботи доволі сильно змістився в галузь прав людини. Окрім кінопоказів, ми створили пізнавальну гру-подорож «Казковий світ з прав людини» для учнів початкової ланки, організовуємо тренінги з медіаграмотності, граємо в карткову гру «Країна Гідності», навіть проводимо судові засідання в залі справжнього суду. Відзначаємо визначні та пам’ятні дати у сфері прав людини, такі як Всесвітній день гідності, Міжнародний день прав людини, на честь якого було організовано Всеукраїнську онлайн-вікторину, до якої долучилися учасники з 9 областей: Дніпропетровської, Запорізької, Сумської, Чернігівської, Київської, Луганської, Черкаської, Донецької, Тернопільської; торік відзначали 40-річчя УГСПЛ. Але на цьому, звісно, не зупиняємося. 

Матеріал підготувала Тетяна Мала

Фото надані євроклубом «Euroworld»