Цей захід відбувся у межах серії освітніх семінарів для модераторів/-ок кіноклубів, які прагнуть поглибити свої знання про сучасну українську документалістику, щоб якісніше працювати з глядач(к)ами та громадами.

На початку лекції Ольга Бірзул наголосила, що після Революції Гідності українська документалістика пережила справжній творчий вибух. Фільми перестали бути лише свідченням подій – вони стали інструментами суспільного діалогу, відкриваючи теми солідарності, стійкості, ідентичності та переживання війни.

«Документальне кіно стало способом проживати колективний досвід. Воно допомагає нам побачити не тільки війну, але й людяність, яка народжується всупереч їй і дає нам сили боротися», — зазначила лекторка.

Окрема частина лекції була присвячена відмінностям між теледокументалістикою та неігровим кіно. Теледок часто фокусується на фактах і швидкій реакції на події, тоді як неігрове кіно дає глядачам змогу глибше відчути зміст, викликає у них емоційний відгук.

«У документалістиці важлива не лише інформація, а й форма. Саме через мову кіно режисери й режисерки відкривають нам внутрішній світ героїв і дозволяють побачити життя без коментарів, але з емоцією», – пояснила кінознавиця.

Модератор(к)и дізналися, як режисери створюють метафори у документальному кіно, використовуючи монтаж, ритм, звуки та деталі реального життя. Ольга показала кілька прикладів із сучасних українських фільмів і на цих прикладах обговорила з аудиторією особливості кіномови.

У фокусі лекції також була тема етики в документалістиці. Лекторка розповіла про етичний трикутник неігрового кіно – режисера, героя, глядача – і наголосила, що кожен фільм є актом довіри між цими трьома сторонами.

«Автор документального кіно має не лише право на власну позицію, а й обов’язок поважати і зберігати гідність героїв, навіть коли розповідає про біль і травму», – підкреслила Ольга Бірзул.

Окремо учасники/-ці говорили про небезпеку естетизації травми та дезінформації у сучасному медіапросторі, а також про те, як модератор(к)и можуть допомагати глядачам осмислювати побачене відповідально.

У практичній частині семінару учасники/-ці переглядали короткі сцени з документальних фільмів і аналізували кіномову – композицію кадру, монтаж, інтонацію, візуальні образи. Це дало змогу не лише побачити, як говорять фільми, а й зрозуміти, як про них говорити з глядачами.

Лекція Ольги Бірзул стала для модераторів/-ок нагадуванням про те, що документальне кіно – це не просто спосіб інформування про виклики і проблеми, з якими стикаються люди, а й потужний інструмент формування емпатії, довіри й суспільного діалогу.

«Мережа DOCU/CLUB – це спільнота, в якій документальне кіно живе не лише на екрані, а й у розмовах і діях людей після перегляду. Розуміння мистецької складової неігрового кіно розширить сприйняття фільмів глядачами», – підсумувала лекторка.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.