Йому вдається зафільмувати несподівану для них дорослість, із усіма безнадійними роботами, народженням дітей і роздумами про те, що означає бути людиною. Через багато років Бінґ повертається до рідного міста з’ясувати, що сталося із друзями дитинства. Режисер порушує майже всі правила документальних зйомок: з’являється у своєму власному фільмі, іноді говорячи просто в камеру. Подекуди «Обережно, провалля!» нагадує сеанс психотерапії, де режисер проживає насильство, якого зазнав від батька, і попереджає свого друга Зака про загрозу опинитися у такому самому замкненому колі алкоголізму та жорстокості. Зрештою Ліу блискуче реалізовує своє завдання, оскільки кожна деталь цього фільму щира. У ньому режисер змальовує дуже актуальний портрет американського покоління, якому загрожує забуття.