Такими змінотворцями у своїх територіальних громадах стають модератори кіноклубів Мережі DOCUCLUB. Ініційовані ними у 2020 році в рамках програми «DOCU ДІЄ» адвокаційні кампанії допомогли жителям територіальних громад вирішити їхні нагальні проблеми. Питання безпеки, екології, підтримки незахищених верств населення та правозахисту, створення громадських культурно-освітніх просторів - це лише деякі з напрямків, на які були спрямовані адвокаційні кампанії. Їхні результати переконують, що співпраця активних громадян та місцевої влади призводить до якісних змін у житті громади. А деколи результати адвокаційних кампаній виходять далеко за межі окремої територіальної громади.

 

Ми розпитали ініціаторів/-ок кількох адвокаційних кампаній про те, над вирішенням яких проблем вони працювали і яких результатів досягли.

 

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО - ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ АДВОКАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ

Для Юрія Чумака, модератора кіноклубу «ДУМАй!» при Центрі правових та політичних досліджень «Дума» на Харківщині, однією з провідних тем професійної діяльності є протидія насильству у сім’ї. Під час роботи у правозахисних організаціях та у системі безоплатної правової допомоги він бачив, наскільки нагальною є ця проблема для нашої країни.

 

Тож не дивно, що коли Мережа DOCU/CLUB оголосила конкурс на проведення адвокаційних кампаній, Юрій Чумак вже знав, над вирішенням якої проблеми хоче працювати.

 

Закон про запобігання та протидію домашньому насильству говорить про те, що діти, які є свідками домашнього насильства, фактично стають жертвами психологічного насильства. Їхня психіка страждає.

 

Я вирішив дізнатися, як це відбувається у Чугуєві, у моєму рідному місті. З’ясувалося, що хоча всі відповідні державні служби працюють, але діти-свідки домашнього насильства все одно залишаються поза їхньою увагою. Бо система налаштована так, що коли поліцейський приходить на виклик, він опитує винуватця і постраждалого, а діти залишаються непомітними.

 

Ми вирішили привернути увагу до цієї проблеми за допомогою документального кіно з арсеналу Docudays UA. Я на собі відчув, що жоден художній чи освітній фільм на правозахисну тему не проймає, не зачіпає розум, серце і душу глядачів так, як документальне кіно. Коли ти бачиш реальну історію, то переймаєшся цією темою набагато більше і глибше.

 

В арсеналі наших докуклубів є фільм «Ліза, ходи додому», присвячений темі психологічного насильства над дитиною. У сім’ї героїв фільму відбуваються п’яні дебоші, а дитина через це втікає з дому. Ми взяли цей фільм як інструмент і ходили з ним на покази у всі інституції, долучені до тематики протидії домашньому насильству. Цей фільм з репертуару докуклубів подивилися і поліцейські, працівники пробації, служби у справах дітей, центру соціальних служб, управління соціального захисту населення. Подивилися батьки, самі діти, працівники безоплатної правової допомоги.

 

 

Після кожного показу ми проводили опитування, робили анкетування щодо того, як реагують різні служби на повідомлення про домашнє насильство. Ми побачили, що люди, залучені у цю проблему, активно працюють, але є прогалини. І така ситуація не тільки в Чугуєві, а й по всій Україні. Алгоритми реагування на домашнє насильство вибудувані так, що діти-свідки домашнього насильства є невидимими.

 

Тому у мене була ідея: звернути увагу на цю проблему і подумати, що зробити, аби допомогти таким дітям. Вони мають стати видимими і для суспільства, і для своїх батьків, бо діти у подібних ситуаціях страждають.

 

Юрію, але ваша адвокаційна кампанія, окрім запланованих, мала ще один несподіваний і дуже важливий для всієї країни результат.

Так, справді. Працюючи над цією темою, ми знайшли велику «чорну діру» у законодавстві. Це взагалі не було метою нашого проєкту, а з’ясувалося у процесі роботи. Виявилося, що постраждалі від домашнього насильства не можуть отримати вторинну безоплатну правову допомогу, бо не мають документів на підтвердження свого статусу постраждалих. Без них отримати допомогу від держави неможливо. Єдиний документ, який має бути у постраждалих, - це направлення від соціальних служб до центрів БПД (безоплатної правової допомогти - ред.) за формою, затвердженою Міністерством соціальної політики.

 

Так, практично випадково, ми дізналися, що цієї форми не існує. Я написав адвокаційного листа у Міністерство з проханням про її затвердження і звернувся до урядової Уповноваженої з гендерних питань Катерини Левченко за сприянням. Таким чином, проблему, яку ми виявили у маленькому місті Чугуєві Харківської області, вдалося вирішити у масштабах всієї країни. І тепер усі постраждалі від домашнього насильства можуть отримати відповідне направлення і скористатися правом на адвокатську безоплатну правову допомогу.

 

Юрію, а як ви самі оцінюєте, вам пощастило отримати такий результат чи це наслідок системних зусиль і праці? Інакше кажучи, це закономірність чи випадок?

 

(Сміється - ред.) Я думаю, що в нашому випадку, це закономірність. Ми вийшли на цю проблему завдяки тому інструментарію, який використовували. Ми не просто показали фільм і провели круглий стіл, а проводили опитування, спілкувалися.

 

Так знайшли цю проблему. Дуже допоміг досвід адвокаційних кампаній. Ти маєш розуміти, чого хочеш і з якою метою їх проводиш. Мені поталанило, бо я був обізнаний у цих аспектах і обізнаний у тематиці протидії домашньому насильству.

 

А якби ви не були настільки обізнаним? Чи можуть розраховувати на успіх адвокаційної кампанії люди без досвіду її проведення?

 

Потрібні мінімальна підготовка і бажання працювати. Власне, як і в будь-якій іншій діяльності. Але я насправді вірю і знаю, що коли поруч є фахові ментори, які на цій тематиці знаються, які можуть підказати, щось порадити, то можна чимало зробити. Такий результат - це не чудо. Це закономірний процес. Будь-хто може по цьому шляху пройти і я певен, що може пройти доволі успішно.

 

Результатом нашої адвокаційної кампанії стала брошура з рекомендаціями для відповідних служб щодо роботи з дітьми. Місцеві чиновники зараз використовують їх у роботі, бо ми допомогли їм побачити ті проблеми, які залишалися поза їхньою увагою.

 

Ви весь час кажете «ми». Хто такі ось ці «ми»?

 

Знаєте, один у полі - теж воїн. Але скажу так: коли я займався цією темою, то побачив велику зацікавленість усіх структур. Ми не зустрічали опору ні від соціальних служб, ні від поліції. Навпаки, ми бачили їхню зацікавленість.

 

Наша кампанія була успішною багато в чому завдяки документальному кіно. Це дуже важливий інструмент. Якби ми просто ходили по організаціях і установах і говорили про проблему, було б складніше. Ми спершу показували фільм і вже на ґрунті побаченого говорили про те, що такі діти є і у чугуївській громаді. А потім працювали у команді однодумців і шукали спільний вихід. Оце і є те «ми» на місцевому рівні.

 

А на рівні Мінсоцполітики фактично працював один я, але був натхненний активністю у Чугуєві. Якщо людина зацікавлена, горить своєю ідеєю, тоді позитивний результат не забариться. Саме тому я і потрапив у команду докуклубів. І я від цього просто кайфую.

АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ СТАЄ УСПІШНОЮ, ЯКЩО Є СПІВПРАЦЯ ГРОМАДЯН ТА ВЛАДИ

Зоя Філіпенко, модераторка кіноклубу «Право в об’єктиві» при Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці, для реалізації своєї адвокаційної кампанії обрала Чемеровецьку територіальну громаду на Хмельниччині.

 

Питання екології та захисту довкілля завжди були важливими для України. Але якщо на глобальному рівні вирішити екологічні проблеми складно, то на рівні місцевому можна досягти відчутних зрушень за порівняно короткий проміжок часу. Адвокаційна кампанія, ініційована Зоєю Філіпенко, називалася «Бережи довкілля - сортуй сміття». Головним завданням кампанії було навчити мешканців громади сортувати сміття.

 

У територіальній громаді діє ГО «Ініціативні громадяни Чемеровеччини». Громада вже мала напрацювання в екологічному напрямку. Ми цей напрямок розширили. Разом з бібліотекою почали проводити просвітницькі заходи, а у клубі документального кіно підібрали фільми на екологічну тематику й активно показували їх населенню. Так почали пояснювати людям, як сортувати сміття і як можна утилізувати відходи.

 

Але ж розповідей мало. Перехід до сортування відходів - це зміна світогляду. І це досить складний процес.

 

У Чемеровецькій громаді на час початку кампанії 2% мешканців сортували сміття. Це зовсім мало. Цей відсоток не збільшувався, хоча на Чемеровеччині вже були закуплені і контейнери для роздільного збору скла та інших відходів. Але все-таки люди не розуміли, навіщо це потрібно, і не знали, як це робити. У них не було ні мотиву, ні бажання.

 

Щоб охопити найбільшу кількість людей, треба було попрацювати з ними і персонально, і в колективах. Це такий процес, коли треба тягти одне одного: одна людина зрозуміла, а далі навертає до цієї теми ще кількох людей. Легше було з молоддю. Вони активно популяризували та проштовхували цю ідею, ініціювали розчистку парків, берегів річки.

 

Сортування сміття - це була основна мета вашої кампанії? Якого результату ви прагнули?

 

У Чемеровецькій громаді вже була затверджена програма по збереженню навколишнього середовища, але вона була одностороння. Там йшлося про те, скільки насадити дерев чи кущів, яку територію озеленити - і все. Не було такого розділу, як просвітницька діяльність. Ми спільно з ГО зініціювали оцей розділ програми. Тепер вона вже офіційно прийнята. Відповідно, просвітницькі заходи будуть поширюватися і програма залишатиметься дієвою. Ми це і ставили собі за мету.

 

Зою, що стається після завершення адвокаційної кампанії? Наскільки стійкі її результати?

 

Люди сортують. Я не знаю, скільки їх зараз у відсотках. Але в рамках проєкту ми поприбирали території, і вони залишаються незасміченими, стихійні сміттєзвалища не з’являються. Громада пішла далі. Вона закладає кошти на придбання техніки. Цього року придбали машину, яка вивозить сміття. ГО «Інціативні громадяни Чемеровеччини» тепер проводить цикли заходів. Вже робили вироби з пластику, щоб показати, що пластик - це не лише сміття, а з нього можна виготовляти певні корисні речі. А ще почали розвивати ековиробництво. Зараз шиють екоторбинки та готують екопродукти для ЗСУ.

 

Нам не було легко. Але адвокаційна кампанія стає успішною, якщо є спільне бажання і розуміння як мешканців, так і влади. Без такої співпраці самотужки працювати складно. Ми можемо генерувати ідеї, спілкуватися з владою, а влада допомагає ці ідеї впроваджувати у своїй територіальній громаді.

 

МИ СТАЛИ МІСТКОМ МІЖ ЖИТЕЛЯМИ ТА МІСЦЕВОЮ ВЛАДОЮ

Ілона Коротіцина, модераторка кіноклубу Docudays UA при Благодійній організації «Фонд милосердя та здоров’я», ініціювала безпекову адвокаційну кампанію у Хрестівській територіальній громаді на Херсонщині. Реформа децентралізації передбачає розробку безпекових програм у громадах, але далеко не всі громади працюють над їхнім реальним втіленням.

 

Хрестівка однією з перших подала заявку на те, щоб дільничного поліцейського у громаді замінив поліцейський офіцер. Це була їхня внутрішня ініціатива. Вони одними з перших зробили у громаді поліцейську станцію, залучили до співпраці місцевий бізнес. Тобто бізнес, місцева влада і люди-активісти згуртувались і вирішили подумати про безпеку.

 

Ми почали їздити туди з кіноклубом. Перший показ робили у селі Долинське, дивилися фільм «Українські шерифи». Запрошували поліцію, щоб розповісти про реформу, спілкувалися з місцевими жителями, пояснювали, що таке безпекова програма.

 

Але ж ви займалися не лише просвітницькою діяльністю. Мала бути і конкретна допомога в реалізації програми.

 

Рушієм для запуску кампанії став семінар за участі експертів з безпекових реформ, який ми провели у громаді. Зібрали з Хрестівки та прилеглих сіл, що входять у громаду, активних людей, старост громад, соціальних працівників. Ми працювали з ними по всіх семи компонентах безпеки. Йдеться не лише про фізичну безпеку, яка стосується безпосередньо поліції. Екологія, цифрова безпека, інформаційна та навіть сортування сміття - усе це розглядається в комплексі. На семінарі ми разом з громадою думали і програмували, що треба змінити. А потім спільно з юристами громадської приймальні Фонду милосердя і здоров’я звели ці пропозиції в один документ. І далі вже могли прораховувати бюджет: скільки грошей треба виділити громадам, скільки залучити від бізнесу, скільки можна виграти конкурсів чи отримати грантів. До кінця 2021-го року цей документ був готовий, у ньому громада розпланувала роботу на два наступні роки. Так отримали комплексну програму безпеки, яка фактично була програмою розвитку громади, тому що включала дуже багато компонентів.

 

 

Наскільки складно було організувати таку комплексну програму?

 

Якби в громаді не було людей, готових над цим працювати, нам би нічого не вдалося зробити. Ми ж не нав’язували жодну зі своїх ідей. Якби ми прийшли у громаду, яка нічого не знає і не хоче таких змін, то ми могли б стати для них “паровозом”, але не факт, що ця ініціатива зрушила б із місця. Ми просто показували людям, які є можливості і куди можна рухатися.

 

Зазвичай, коли у громаду приходить стороння людина, до неї ставляться з певною осторогою. Вас як чужих не сприймали?

 

Та ні, не було такого. Люди дружні, відкриті, добрі. Ми знали, що у нас все вийде. По безпековій програмі всі очікування справдились. Але ми навіть не сподівалися, що вдасться об’єднати роз’єднані села громади. Бо є центри громади, які розвиваються, і є маленькі віддалені села, про які, здавалося б, забувають. Якось ми приїхали у село Новонаталівка Хрестівської громади - маленьке, віддалене, з багатьма проблемами, поганою дорогою. Ми приїхали у цю громаду з фільмом «Ти, бля, рота закрий» і запросили голову громади. У людей було багато питань до влади, а нам довелося стати комунікаційним містком між жителями та місцевою владою. Ми пояснили, що вирішення їхніх проблем передбачене безпековою програмою, але на це потрібен час. Оця допомога з комунікацією була нашим великим досягненням.

 

Зараз, звісно, це все зупинилося. Хрестівська громада перебуває в окупації. Голову громади досі окупанти тримають полоні. Я мрію, що наступного року, коли звільнять Лівобережжя і закінчиться війна, ми знову зможемо говорити про розвиток громад. Зараз маємо вижити. А потім повернемось до громад, щоб продовжувати діалог.

 

Ці дуже різні, але показові історії переконують, що адвокаційні кампанії, які об’єднують активістів, громаду та місцеву владу можуть стати тією точкою опори, завдяки якій змінюється світ. Тих, хто готовий стати рушієм цих змін, запрошуємо приєднуватися до адвокації.

 

У грудні 2022 року Мережа DOCU/CLUB оголошує старт нової програми з розробки та підтримки адвокаційних кампаній “DOCU ДІЄ 2.0”. Заповнюйте заявку тут.

 

Впевнені, що вже за кілька місяців зможемо розповідати нові прекрасні історії успішних адвокаційних кампаній.

Всi новини