Допомогти людям старшого віку розрізняти фейки та дезінформацію, навчити їх правилам відповідального споживання інформації – такі завдання ставили перед собою ініціатори адвокаційної кампанії «Культура споживання контенту. Не вір – перевір» у Шостці на Сумщині.

При міській центральній бібліотеці вже 9 років працює кіноклуб документального кіно «Промінь», що входить до Мережі DOCU/CLUB ГО «Докудейз». Модераторка кіноклубу Анжеліка Пенкина упродовж пів року збирала глядачів у Шостці та селах громади на покази й обговорення документальних фільмів і навчання з медіаграмотності.

Чи вдалося навчити глядачів старшого віку захищатися від маніпуляційних технологій та розпізнавати фейкові новини? Як підвищення медіаграмотності впливає на їхнє життя? Про це розповідає модераторка кіноклубу «Промінь» при Шосткинській міській центральній бібліотеці Анжеліка Пенкина.

«До Шостки приїжджає дуже багато внутрішніх переселенців з Харківської, Донецької, Луганської областей, з прикордоння Сумщини. Вони приходять до нас у кіноклуб, дивляться документальне кіно, приєднуються до спілкування й обговорення фільмів. Під час таких обговорень я побачила, що багато з них не дуже орієнтуються в новинах, чимало фейків вони сприймають як правдиві новини. Особливо небезпечно, коли таку дезінформацію “закидає” наш ворог, – розповідає модераторка кіноклубу. – Молодь краще орієнтується у цьому питанні, вони більше обізнані, а ось старшим людям складніше. Тож ми з колегами вирішили, що треба їм допомогти розібратися у тому, як визначати і перевіряти достовірність інформації».

Ідея започаткувати у Шостці адвокаційну кампанію з підвищення медіаграмотності виникла під час перегляду в кіноклубі фільму «Bellingcat: правда у світі постправди» нідерландського режисера Ганса Пула. Розповідь про колектив громадянських журналістів-розслідувачів, які використовують відкриті джерела для розслідування резонансних справ, пошуку фактів і боротьби за правду, підштовхнув модераторку до розробки плану зустрічей і навчань у громадах. А втілити цей план вона змогла за підтримки Мережі DOCU/CLUB.

Анжеліка Пенкина вирішила зосередити увагу на роботі з людьми старшого віку: «У суспільстві існує стереотип, що з ними важче працювати, що їм важко змінити усталені звички і переконання. Частково це так – з дорослими людьми складніше, але й цікавіше. Бачили б ви, як у них очі горять, коли вони починають розуміти проблему! Повірте, деколи навіть діти так не реагують, як люди старшого віку. Вони були настільки натхненними новими знаннями, що хотіли разом з нами їздити на зустрічі кіноклубу в села громади. Я побачила, наскільки їм не вистачає уваги та інформації».

Ініціаторка кампанії разом з експерткою з медіаграмотності Галиною Москаленко скористалися методичними порадами для модераторів кіноклубів, щоб зробити навчання максимально цікавим і неформальним: вони не лише розповідали теорію, а й грали зі своїми «студентами» в ігри на розвиток медіаграмотності, дивилися разом з ними документальні фільми з колекції Мережі DOCU/CLUB, а на прикладі фільмів обговорювали використання маніпулятивних технологій.

«Мене дуже тішить, коли старші люди починають впевнено орієнтуватися в інформаційному просторі й використовувати нові знання у своєму повсякденному житті, – зізнається Анжеліка Пенкина. – Вони розповідають про це своїм сусідам, проводять міні-лекторії біля своїх підʼїздів на лавках, приводять із собою на наступні зустрічі родичів і друзів. У вересні ми провели зустріч із Оксаною Мороз, засновницею ініціативи з інформаційної гігієни “Як не стати овочем”. Навіть не очікувала, що стільки людей захочуть приєднатися. Було дуже багато нових облич і я зрозуміла, що попереду у нас ще дуже багато роботи».

Анжеліка Пенкина планує поширювати ці знання у всіх селах громади. Каже, що люди охоче приходять у місцеві бібліотеки на зустрічі з нею: «У містах люди перенасичені подіями, а в селі – ні. На прикордоння взагалі бояться їхати, щось організовувати, а тут приїжджає кіноклуб. Це так зворушливо – люди вдягаються святково, сидять поважно, як у старих фільмах, для них це свято. Деколи доводиться показувати фільм просто на маленькому екрані на ноутбуці, бо світла немає або у сховище спускаємося, але вони сидять у тиші і уважно дивляться на екран. А обговорення, навпаки, такі гарячі бувають! Це дуже цікаво. Однієї зустрічі мало, тому нас запрошують приїжджати ще. Якщо нас чекають, ми обовʼязково приїдемо».

Результатом адвокаційної кампанії «Культура споживання контенту. Не вір – перевір» стала розробка програми навчання з медіаграмотності, яка має впроваджуватися на базі бібліотек у Шосткинській громаді. Пропозицію з її прийняття розгляне наприкінці року міська рада. Анжеліка Пенкина впевнена: школа медіаграмотності увійде в програму соціально-економічного та культурного розвитку громади на 2025-2027 роки, а це означає, що робота із підвищення медіаграмотності буде системною і триватиме й надалі.

«Ми не чекаємо, поки програму затвердять, продовжуємо працювати. Взимку важкувато їздити по селах, в деякі і транспорт не завжди ходить. А ближче до весни знову почнемо активно мандрувати, – говорить модераторка. – Нас там чекають, ми ще поїдемо. Але і в Шостці роботи більшає. Про нашу програму вже почули, тепер і студенти звертаються, і місцеві коледжі та вищі професійні училища просять, щоб про них не забули. Тема дуже важлива, тож планую почати обговорювати її і з молоддю».

Активне зацікавлення людей цією медіапросвітницькою ініціативою Анжеліка Пенкина пояснює так: «Донести інформацію мені допомагає документальне кіно. Воно перетворює суху лекцію на жваву дискусію. Так глядачам легше і цікавіше говорити на серйозні теми. Я давно закохана у кіноклубну роботу, в наші фільми. Вони змінюють людей, їхню свідомість, змінюють їхнє ставлення до життя. Люди вчаться відчувати свою відповідальність. Впевнена, що саме так стаються реальні зміни у країні».

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.