Чим документальне кіно зацікавлює мешканців Камʼянського та інших міст та селищ області? Як кіноклуб змінює життя людей і громаду? Василь Шестаков розповідає, як документальне кіно впливає на людей.  

 

 

“Почалося все випадково. У 2014 році я працював у Дніпродзержинському училищі професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Ми тоді отримали запрошення у Київ на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. На фестивалі дивилися фільми про права людини, обговорювали їх. Було надзвичайно цікаво, але я, чесно кажучи, не розумів, як можна з цими фільмами працювати”, – пригадує Василь Шестков. 

 

 

Втім, він подав заявку до Мережі DOCU/CLUB і зареєстрував у Камʼянському кіноклуб Docudays UA. Першим фільмом, на який модератор зібрав глядачів, був “Килимок” режисера Андрія Роханського. Цей фільм був знятий 2010 року і розповідає історію людини, яка зазнала катувань у міліції з метою отримання зізнань у злочині, якого людина не скоювала.“Важкий був фільм, але як він зачепив аудиторію! У нас почалася дуже відверта і глибока розмова, – розповідає модератор кіноклубу. –  Я тоді вперше зрозумів, що документальне кіно – це потужний поштовх до роздумів. Людина починає замислюватися над тим, що вона побачила і що вона відчуває. В кіноклубі під час обговорення  кожен  одразу може про це сказати, почути думки інших людей. Так кіно стає поштовхом для зміни свідомості людей”.

Василь Шестаков почав проводити виїзні засідання кіноклубу. Організовував покази для засуджених і персоналу Камʼянської виховної колонії N 34, налагодив співпрацю з Державною кримінально-виконавчою службою, почав співпрацювати з викладачами освітніх закладів. 

 

 

“Мене вражають зміни, які стаються з людьми після перегляду й обговорення документального кіно, – ділиться керівник кіноклубу. – Розповім лише одну історію. Років 5-6 тому я показував студентам фільм “Хоттабич і його команда” режисера Сергія Лисенка. Ми говорили про волонтерство, про людську гідність. Серед глядачів була дівчина, яка вперше прийшла на показ і активно включилася в обговорення фільму. Коли почалася пандемія, вона приєднувалася до онлайн-засідань кіноклубу. Повномасштабне вторгнення застало її у Харкові, там вона почала активно волонтерити, допомагати сімʼям з маленькими дітьми. Якийсь час жила за кордоном, а кілька місяців тому повернулася у Камʼянське і влаштувалася на роботу у Державну кримінально-виконавчу службу. Працює над тим, щоб засуджені мали шанс виправитися і повернутися до нормального життя у соціумі. Нещодавно ця дівчина прийшла до нас на показ фільму. Мені було дуже цінно почути, що її шлях до волонтерства і роботи із засудженими розпочався з розмови про людську гідність на її першому кінопоказі у клубі”. 

 

 

Василь Шестаков вже не рахує, скільки зустрічей провів і скільки глядачів долучилося до показів. Їхня кількість давно вимірюється десятками тисяч. Каже, що після початку повномасштабної війни у нього з’явилася нова важлива аудиторія – внутрішні переселенці. Люди, які втратили свій дім чи вимушено змінили місце проживання, приходять у кіноклуб, щоб познайомитися одне з одним, знайти друзів і нове коло спілкування. Василь Шестаков ставить перед собою масштабніше завдання – через кіноклуб  інтегрувати переселенців у нову громаду. 

“Упродовж останніх  двох з половиною років  головна мета нашої громадської організації і, відповідно, кіноклубу – розбурхати громадську активність у місті, щоб люди зрозуміли, що всі зміни у державі починаються саме з них. Звичайно, у держави є зобов’язання перед громадянами.  Але ж кожна людина повинна пам’ятати: щоб змінити країну, ми маємо бути активними”, – переконаний модератор. 

 

 

Він працює над тим, щоб обʼєднати активних мешканців громади, залучити активних переселенців, щоб спільно вирішувати актуальні для громади проблеми. “Ідея в тому, щоб надати людям необхідні знання, – говорить Василь Шестаков. – Ми поділили проєкт на кілька етапів. На першому навчаємо працювати в команді і вирішувати конфліктні ситуації, на другому – визначати проблеми і шукати практичних шляхів їхнього вирішення. А насамкінець розповідаємо, як створювати громадські організації, аналізувати причини й наслідки проблем, визначати стратегію їх вирішення, планувати діяльність крок за кроком, підказуємо, де шукати гроші. Плануємо створити у місті 2-3 громадські організації вже із залученням ВПО і місцевих мешканців, які будуть співпрацювати разом для покращення рівня свого життя”.

 Василь Шестаков упевнений, що це суттєво вплине на життя у громаді, адже в кіноклубі люди навчаться спільно вирішувати проблеми і робитимуть це для себе, для свого оточення і своєї громади. А документальне кіно допомагає зібрати і згуртувати активних людей і наштовхує на пошук нових ідей та рішень. 

“Людям цікаво дивитися документальне кіно. Чому? Бо воно розповідає про проблеми, з якими стикаються люди в усьому світі, а також показує, які рішення вдається знайти, – говорить Василь Шестаков. – Це наша людська вдача: якщо я не можу вирішити проблему самостійно, я мушу з кимось про це поговорити і знайти собі підтримку. Кіноклуб допомагає у цьому пошуку. Я бачу, як завдяки фільмам у людей виростає впевненість у тому, що вони можуть змінювати своє життя на краще. Цю впевненість вони починають передавати й іншим людям”. 

 

 

Модератор розповідає, що часто обговорення фільмів є для нього несподіваним: “Бувають  випадки, коли дивимося фільм на певну тему, а під час обговорення глядачі піднімають багато інших важливих тем. Вони вчаться дивитися і розуміти документальне кіно. Наприклад, нещодавно був перегляд фільму «Готель-22» американської режисерки Елізабет Ло. Його герої – люди, які не мають житла, це головна тема фільму. Але глядачі помітили багато інших тем, які зачіпають кожного. Ми говорили про дискримінацію, про стереотипи та їх подолання, зрештою, про ставлення до людини і повагу до її гідності. Жодна лекція на цю тему не дала б такого ефекту, як перегляд і обговорення фільму”.

 

 

Василь Шестаков у своєму кіноклубі закохує людей у документальне кіно і навчає прав людини. Він переконався, що системні відвідування заходів кіноклубу спричиняють глибокі зміни у свідомості людей і, як наслідок, – у житті громади. “Ми звикли нестандартно працювати з людьми і відкривати їм нові горизонти. Це захоплює і надихає”, – говорить модератор. 

Ольга Кияниця, журналістка

Фото з архіву Василя Шестакова

 

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

 

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

 

 

 

 

 

Всi новини