Мережа кіноклубів документального кіно Docu/Club спільно з музеєм Майдану до десятої річниці Революції гідності провели показ та обговорення документального фільму «Крим SOS» режисера Сергія Лисенка.
Передрук з «ЗМІ для змін».
«КримSOS» — це громадська ініціатива, створена для висвітлення подій, які відбуваються в Криму через його незаконну анексію Росією. 27 лютого 2014 року, в перший день російської окупації півострова, активісти Таміла Ташева, Севгіль Мусаєва й Алім Алієв створили сторінку «Крим SOS» у фейсбуці, щоб надавати оперативну та перевірену інформацію про ситуацію в Криму. Згодом організація почала надавати допомогу внутрішньо переміщеним особам із Криму та сходу України.
Фільм «Крим SOS» входить до альманаху «Енциклопедія Майдану», створеного з ініціативи ГО «Докудейз» у 2015 році. До альманаху ввійшли 9 фільмів, які розповідають про ініціативи, що виникли під час Революції гідності, та про їхню роботу після початку російсько-української війни.
Режисер Сергій Лисенко зафіксував на камеру перші місяці роботи громадських активістів. Загалом за час своєї діяльності «КримSOS» надала підтримку сотням тисяч громадян із Криму і сходу України.
Ситуацію в тимчасово окупованому Криму зараз, репресивну політику загарбників щодо кримчан, підтримання зв’язків півострова з материковою Україною після презентації фільму глядачі обговорили з режисером Сергієм Лисенком, адвокаткою «КримSOS» Анною Рассамахіною та заступником генерального директора Українського інституту Алімом Алієвим. Модерувала дискусію координаторка та юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Рівному, модераторка кіноклубу Docudays UA «Права людини крізь об’єктив» Марія Цип’ящук.
Алім Алієв, Анна Рассамахіна, Марія Цип'ящук, Сергій Лисенко
Режисер Сергій Лисенко під час Революції гідності разом із колегами знімав події Майдану, зокрема й приїзд активістів у Межигір’я — тодішню резиденцію колишнього президента-втікача Віктора Януковича. Тоді, після зйомок у Межигір’ї, він поділився з артдиректором кінофестивалю Docudays UA Романом Бондарчуком ідеєю зробити фільми про ініціативи, які народилися на Майдані, й вони удвох узялися її втілювати.
«Ми думали, що цікаво було б дізнатися, як розвиватимуться громадські ініціативи далі, чим вони займатимуться, що з ними буде. Неможливо було уявити, що така енергія просто розчиниться. Тоді ми визначили певні теми та почали знімати фільми про кожну ініціативу», — розповідає Сергій Лисенко.
Сергій Лисенко, режисер фільму «Крим SOS»
За словами Лисенка, фільм «Крим SOS» — один із його улюблених. Бо саме завдяки йому він познайомився з багатьма людьми, які втілюють вагомі ідеї. Монтував він його у перервах між волонтерством і зйомками війни, яка на той час уже розпочалася.
Заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв сказав, що організація «Крим SOS» є продовженням Майдану.
«У 2014 році ми ще не зовсім розуміли, що відбувається в Криму, але зідзвонилися з друзями та вирішили створити сторінку у фейсбуці, аби публікувати новини. Тоді був величезний запит від суспільства на допомогу. Люди постійно телефонували й пропонували її. Наша ініціатива була продовженням Майдану, сьогодні ж ми вже — громадська організація, яка професійно працює з обраними темами: внутрішньо переміщеними особами, з питаннями юридичної та психологічної допомоги, міжнародної адвокації», — каже Алім Алієв.
Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту
За ці роки тема Криму почала звучати не лише серед громадських організацій, але й у державних інституціях. Зокрема, було створено Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Кримський дім як державний культурний центр, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Український інститут — державну установу, яка належить до сфери управління Міністерства закордонних справ і займається просуванням теми Криму за кордоном.
«Нам дуже важливо пояснювати, що ця війна розпочалася не у 2022 році, а у 2014-му. І також варто показувати наслідки війни та говорити про її першопричини. З темою Криму ми працюємо через м’яку силу, тобто через мистецькі проєкти, академічні програми, онлайн-курси на тему історії та культури кримських татар», — розповідає Алім Алієв.
Говорячи про анексію Криму та 10-річне життя кримчан під пильним поглядом російських силових структур, учасники згадали про порушення прав людини, які постійно відбуваються на півострові. Особливо часто страждають від переслідувань, тиску й арештів кримські татари.
«Кримська тема на слуху, бо ми часто чуємо про незаконні затримання, обшуки, ув’язнення кримських татар. Це злочини такого масштабу, який шокує. Наприклад, політичних в’язнів депортують із Криму й утримують в інших регіонах Росії. Або, наприклад, зараз у Крим вивозять людей, яких заарештовують на нещодавно окупованих територіях — це частина Запорізької області, Маріуполь тощо», — говорить адвокатка «КримSOS» Анна Рассамахіна.
За її словами, після початку повномасштабного вторгнення, в Сімферополі побудували нове СІЗО, і цілком зрозуміло, що окупанти збираються збільшити кількість ув’язнених з-поміж українців із тимчасово окупованих територій.
Також на півострові відбуваються утиски з релігійних мотивів.
«Ми теж всі це знаємо. Переслідування татар, переслідування різних релігійних течій, які не є екстремістськими за своєю сутністю, але послідовники яких усе ж таки зазнають порушень своїх прав», — додає адвокатка.
Учасники й учасниці дискусії після презентації фільму «Крим SOS»
Крім того, після початку повномасштабного вторгнення в Криму активізували роботу російські спецслужби.
«Важко навіть уявити, яких утисків можна зазнати за жовто-блакитну стрічку. Абітурієнти з Криму, які збираються вступати в українські університети, розповідають нам про те, що кримські провайдери зараз передають дані про абонентів, які відвідують українські державні ресурси. Українські сайти заблоковані в Криму і зайти на них можна лише через VPN, але навіть так про людину все одно можуть дізнатися російські спецслужби», — каже адвокатка.
За її словами, деякі фрагменти сучасної української історії та їх викладання у Криму кваліфікуються російськими спецслужбами як екстремізм. Тобто вивчення історії подій на Майдані може бути підставою для притягнення вступників до кримінальної відповідальності.
«Атмосфера, в якій існують проукраїнські люди, або навіть не проукраїнські, а ті, які не хочуть цієї війни… Навіть ці люди перебувають у постійній небезпеці. Це сумна історія, але про неї треба говорити й хотілося б, щоб про це знало якомога більше людей на підконтрольній Україні території», — говорить Анна Рассамахіна.
За ці роки багато кримчан залишили окупований півострів і виїхали у підконтрольні Україні міста. На думку адвокатки, держава не в змозі забезпечити переселенців безплатним житлом. Жодна держава у світі не спроможна компенсувати всі втрати, тим більше — країна, яка перебуває у стані війни.
«Насправді я цього від держави не очікую. Але хотіла би бачити ефективне використання наявних державних ресурсів. Це стосується, в першу чергу, не грошей, а більше створення якісного законодавства, якісних процедур, які реалізують це законодавство», — говорить адвокатка.
Дискусія після презентації фільму «Крим SOS»
Крім роботи державних органів у питаннях звільнення Криму та відновлення українського законодавства на півострові, до повернення кримчан в Україну також мають долучатися і пересічні люди, сказала Анна Рассамахіна. Йдеться про повернення цих людей не фізично, а ментально, бо після деокупації Криму ми маємо жити в одній країні.
«Ніхто з нас не хоче, щоб через 30 років наші діти й діти тих, хто зараз мешкає в Криму чи Донецьку, вбивали одне одного на підґрунті громадянського конфлікту. Тому треба створювати механізми для соціалізації цих людей після деокупації. Варто допомагати їм знаходити свою нову ідентичність», — розповідає Анна Рассамахіна.
Алім Алієв говорить, що ця війна закінчиться лише з деокупацією всіх територій України, зокрема й Криму. Поступатися територіями чи погоджуватися на замороження конфлікту — це означає перекладати війну на плечі наших дітей.
«Росія як авторитарна система, як імперія, буде хотіти й далі завойовувати інші землі. Для жителів Криму ця війна з 2014 року є новітньою колонізацією півострова. Ми боремося за нашу ідентичність і за право обирати майбутнє. Коли ми говоримо про те, хто і що може зробити для повернення Криму сьогодні, то важливо усвідомлювати, що зараз у нас немає сторонніх спостерігачів — ми всі або у війську, або маємо щось робити для війська. Варто підтримувати культуру, зокрема кримськотатарську, нашу мову, яка зникає, — як інституційно, так і на особистому рівні, коли кожен українець може знати 10, 20, 30 фраз кримськотатарською», — говорить Алім Алієв.
Учасники й учасниці дискусії після презентації фільму «Крим SOS»
Наостанок обговорення спікери поділилися своїм баченням, яким може бути Крим через 25–30 років.
«Крим для мене — це повернення двох прапорів: українського та кримськотатарського. Крим для мене — це місце, яке не лише надихає, але й продукує сенси для України й для іншої частини світу. Крим — це креативний півострів, де люди можуть розвиватися, робити цікаві та важливі речі, які сприйматимуться не тільки в Україні, а й за кордоном. Крим — це місце, яке знову буде відкритим для світу», — розповів Алім Алієв.
«Я сподіваюся, що Крим не стане важелем для насильства, подальшої несправедливості на багато років вперед», — сказала адвокатка «КримSOS» Анна Рассамахіна.
Режисер Сергій Лисенко вважає, що Україні треба переосмислити свою підтримку кримських татар.
«Україна зробила велику помилку, що не покладалася багато в чому на кримських татар у Криму. Я сподіваюся, що у майбутньому ми ці помилки маємо виправити, і я щиро переконаний, що кримські татари й українці спільно зроблять Крим прекрасним», — додав він.
Текст Людмила Тягнирядно
Фото Богдана Пошивайла
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
