«Усіх виправити неможливо, — каже директорка Миколаївського центру ювенальної пробації Оксана Іпатьєва. — Основний показник успішності нашої роботи – відсутність скоєння підлітками повторних правопорушень під час іспитового строку. Але ми ставимо перед собою більшу мету: хочемо достукатися до кожного підлітка, показати йому, що він може жити інакше, переконати, що залишити кримінальний досвід у минулому назавжди — це цілком реально».

Оксана Іпатьєва за освітою — педагог. Фахові вміння та навички допомагають у роботі з дітьми. Центр ювенальної пробації у Миколаєві має сучасне приміщення, обладнане необхідною технікою, компʼютерами, на яких можуть працювати підлітки. Тут навіть є власна кухня, де співробітники Центру проводять майстер-класи з приготування їжі, щоб навчити підопічних базових життєвих навичок. Для декого з них вони стають першими дорослими, які приділяють цьому увагу. 

«Наші інспектори, буває, і ґудзика пришивають, і одяг лагодять. Приходить дитина в подертій куртці — думаємо разом з нею, яку нашивку купити, а потім разом пришиваємо. Починаємо із правил поведінки за столом, а наприкінці іспитового строку навчаємо резюме писати, на співбесіди ходити», — ділиться подробицями директорка Центру. 

Перегляд фільму «Джованні і балет на воді». Фото з архіву Оксани Іпатьєвої

Спільне виконання таких, здавалося би, простих і буденних справ — ознака довіри з боку підлітків. Оксана розповідає, що встановити її дуже непросто: «На перших зустрічах вони колючі, як їжачки. За перший місяць перебування у нас — ми проводимо оцінку ризиків кожної дитини, щоб зрозуміти, чого він неї очікувати. Працюємо, як Шерлоки Голмси – збираємо інформацію по крихтах з розмов, з опитувань їхнього оточення. Скажімо, якщо дитина здійснила крадіжку о першій чи о другій годині ночі – це сигнал для нас, що батьки не доглядають за нею. Такі показники збираємо докупи і починаємо працювати над тим, щоб допомогти дитині». 

Оксана Іпатьєва переконана, що ювенальна пробація справді може врятувати підлітків, не дати їм впасти у кримінальну прірву. Адже під час іспитового строку діти спілкуються з фахівцями, які їх не принижують, не ставляться до них зверхньо чи зневажливо, тут вони можуть розповісти про свої проблеми й отримати підтримку.

«Ми намагаємося показати їм інше життя. Ходимо на відкриття виставок, презентації книжок, у театр. Вони бачать людей, яких цікавить таке дозвілля. Для дітей це часто просто дико, бо вони живуть у вкрай скрутних обставинах. Але прагнення мати таке життя у майбутньому допомагає їм втриматися від скоєння повторних злочинів», – переконує директорка. 

У пошуках нових ефективних форм роботи з підлітками Оксана Іпатьєва довідалася про Мережу DOCU/CLUB і відкрила при Центрі ювенальної пробації кіноклуб документального кіно про права людини Docudays UA.

«Я загорілася цією ідеєю, – розповідає вона. – Кіноклуб – це зовсім новий для мене формат роботи і фантастичний інструмент для змін. Скільки б діти не дивилися художніх фільмів, вплив документального кіно все-таки дещо інакший, глибший. Документальні фільми розповідають невигадані історії про реальних людей, і це завжди «зачіпає». Оце наближення камери до героя, його відвертість – допомагають нашим підліткам розкритися, виводять їх на відверті розмови про життя, вчинки та їхні наслідки».

Оксана Іпатьєва під час показу фільму. Фото з архіву Оксани Іпатьєвої

Модераторка кіноклубу пропонує підліткам подивитися фільм «Булер» американського режисера Лі Гірша. Серед її підопічних є як булери, так і ті, кого цькували у школі. Фільм допомагає їм порозумітися, відчути біль, якого завдає булінг; допомагає зрозуміти страждання, яких зазнають однолітки, які стають жертвами цькування.

А фільм «Абетка» німецької режисерки Мадлі Ляене є прекрасним приводом для розмови про важливість освіти. «Наші діти сприймають можливість вчитися у школі як належне, для багатьох це надокучлива повинність, якої вони всіляко намагаються уникнути. Фільм розповідає про 19-річну дівчину, яку в дитинстві під час війни у Ліберії зґвалтував негідник. Вона народила дитину і не мала можливості вчитися. Але тепер, ставши дорослою, так хоче навчитися читати і писати, що ходить до школи разом зі своєю донькою. Підлітки бачать, в яких умовах навчаються учні в африканській країні, якою цінністю є для них доступ до навчання. Багато з них вперше замислюються про можливості, які дає їм освіта», — каже Оксана Іпатьєва. 

Фільми з колекції Мережі DOCU/CLUB допомагають проводити ефективну роботу з виховання юних правопорушників та профілактики їхньої криміногенної поведінки у майбутньому. Модераторка пояснює: «Коли дитина ставиться з нехтуванням до закону, до інших людей та відмінностей між ними, говорити з нею про це допомагає документальне кіно. Ми дивимося фільм «Перукарська воля» Фінлі Претселла та Едріена МакДовалла, коли говоримо про життя у вʼязниці і про те, що робити, аби його уникнути. Обговорення фільму «Джованні і балет на воді» режисерки Астрід Буссінк «зачіпає» дітей значно більше, ніж будь-яка лекція про толерантність і повагу до особистості. А фільм «Точка відліку» Міхала Щесняка показую, коли говоримо про ризики наркотичної залежності. Ця тема — мій великий біль. Зараз багато підлітків вживають солі наркотичних речовин. Намагаюся працювати з такими дітьми, розмовляти з ними і мотивувати до відмови від наркотиків. Кличу на обговорення експертів — молодих людей, які вже змогли подолати залежність. Вони здобули цю велику перемогу у своєму житті й хочуть ділитися нею. Ось таке живе спілкування з відвертими запитаннями і чесними відповідями справді ефективне». 

Працівників Миколаївського центру ювенальної пробації найбільше тішить, коли ця робота приносить результати, змінює долі дітей, налагоджує їхнє життя.

«Я показую ці фільми не для того, щоб залякати дітей, настрахати їх кримінальним майбутнім – зовсім ні. Для мене головне – показати їм історії людей, які потрапили у скрутні життєві обставини, але шукають вихід, знаходять підтримку, прагнуть досягти своєї мети. І це надихає, – каже Оксана Іпатьєва. – Фільми допомагають нашим підліткам порозумітися з батьками, з родиною. Якось ми дивилися фільм «Моя щаслива непроста родина» Тесси Луїзи Поп. Серед глядачів був хлопець, який на той час відмовлявся спілкуватися з мамою, ревнував її до інших дітей, до нового чоловіка. Ситуація була непроста, але фільм допоміг зрушити її на краще. З хлопцем активно працювала і психологиня нашого Центру Любов Нарсія. Минуло два місяці – і він повернувся додому, для нього почалося інше життя. Це той результат, яким ми з колегами дуже пишаємося».  

Співробітники Центру навчають підопічних етикету. Фото з архіву Оксани Іпатьєвої

Миколаївському Центру ювенальної пробації після початку повномасштабної війни вдалося зберегти свій невеликий колектив. Психолог, педагог і соціальний працівник  підтримували своїх підопічних по телефону, коли не було можливості проводити зустрічі наживо через обстріли. Зараз центр працює у звичайному режимі, щодня проводить свою важливу для майбутнього цих дітей роботу. 

«Інакше і бути не може, – каже Оксана Іпатьєва. — Хто як не ми, можемо стати зараз підтримкою для дітей, які на початку свого життя вчинили помилку. Найбільше щастя —  коли оці колючі, як їжачки, підлітки під кінець програми змінюються. Вірю, що їм можна допомогти. Для нас це додаткова мотивація шукати ефективні підходи і не здаватися».

Автор: Ольга Кияниця

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.