Чи можливо переконати правопорушника повернутися до життя в рамках закону? Для тих, хто працює з людьми, які вчинили злочини, це питання не є риторичним.
Передрук з «Главком».
«Витягти» засуджених із криміногенного середовища, повернути їх у соціум – це завдання, яке вирішують органи пробації. Саме вони здійснюють нагляд за засудженими і проводять з ними соціально-виховні заходи.
«Завдання пробації – працювати над тим, щоб дати людині шанс на виправлення»
На відміну від традиційного покарання у вигляді позбавлення волі, пробація має переваги і для правопорушника, і для суспільства, і для держави загалом, адже під час перебування під пробаційним наглядом 98% правопорушників не вчиняють повторних злочинів.
Щоб досягти таких результатів, працівники пробації аналізують криміногенні потреби кожного клієнта і складають індивідуальний план роботи з ним. По суті, такий працівник стає провідником правопорушника до безпечного для нього і суспільства способу життя: надає йому інформацію про вимоги законодавства, скеровує до відповідних соціальних служб, співпрацює з громадськістю та державними установами, залучає волонтерів – словом, створює «групу підтримки» правопорушника на шляху до його ресоціалізації.
Як «достукатися» до тих, хто скоїв злочин? Досвідом нестандартних підходів до роботи з правопорушниками ділиться заступниця начальника Богунського районного відділу Центру пробації у Житомирській області, модераторка кіноклубу Docudays UA Марія Тищук.
Марія Тищук
«Одна з найбільших проблем у роботі з клієнтами пробації – це їхня закритість. Щоб «витягти» людину з криміногенного середовища, треба, щоб між нами встановилася довіра, щоб людина наважилася відкритися, обговорювати причини своєї поведінки і думати, як змінити своє життя. А ми часто змушені говорити якісь шаблонні речі: інформуємо про законодавство, про можливості працевлаштування, отримання допомоги. Але клієнти, які вже впродовж певного періоду часу перебувають у цій системі, все це вже чули і не раз, нічого нового від нас не очікують. Вони пасивно сприймають інформацію, але відчутних змін у їхній поведінці майже не відбувається», – говорить Марія.
Тож фахівцям пробації доводиться шукати більш дієві способи, як налагодити ближчий контакт із засудженими. Для Богунського районного відділу Центру пробації такий підхід забезпечило документальне кіно про права людини.
Марія Тищук ще у 2021 році приєдналася до Мережі DOCU/CLUB ГО «Докудейз» і зареєструвала у своєму підрозділі кіноклуб Docudays UA. Вже 3 роки вона збирає клієнтів пробації на покази та обговорення документальних фільмів про права людини.
«На той час моя колега Ліна Бабич була єдиною у нашій установі, хто вже працював у цьому напрямку. Мені було дуже цікаво хоч одним оком підгледіти, що відбувається у кіноклубі, як це працює. Наші клієнти – це люди з тяжкими долями. Це наркозалежні люди, алкозалежні, безпритульні. Хтось із них випадково, не знаючи законодавства, оступився вперше. А для когось правопорушення – це стала модель поведінки. Вони з дитинства іншої моделі не бачили і вважають, що це нормальний спосіб життя, – розповідає Марія Тищук. – Я побачила, що документальне кіно підштовхує людей замислитися про те, що саме у їхньому житті відбувається не так. А це вже перший крок до виправлення. Документальне кіно стає тим ключиком, який допомагає розкрити людину».
Під час обговорення документальних фільмів легше встановити контакт із засудженими
Марія Тищук вирішила опанувати новий робочий інструмент і почала проводити кінопокази для клієнтів пробації. Довелося навчитися тримати увагу аудиторії, долати її упередження, шукати експертів, які можуть поділитися із клієнтами пробації своїм досвідом у подоланні проблем.
«Я намагаюся двічі на місяць проводити заходи для наших підоблікових, запрошую експертів, які дійсно більш обізнані у певних темах, ніж я. Якщо я не можу орієнтуватися в деяких видах хімічної залежності, то краще покличу експерта з цих питань або волонтера, який раніше був залежний, і може розповісти, як йому вдалося подолати залежність, дати якісь рекомендації або скерувати у заклад, де надають саме таку медичну допомогу», – ділиться модераторка.
Після перегляду документальних фільмів ця інформація сприймається зовсім по-іншому. У колекції Мережі DOCU/CLUB є чимало фільмів, які розповідають про життя і проблеми засуджених осіб. Серед них «Перукарська воля» шотландських режисерів Фінлі Претселла й Едріена МакДовалла, «Що написане пером» польського режисера Мартіна Рата, «Абетка» німецької режисерки Мадлі Ляене. Глядачі впізнають себе у героях фільмів, починають говорити про причини своїх вчинків і шукати шлях до зміни життя. За словами Марії, документальне кіно допомагає розкрити криміногенні потреби її клієнтів – пошуки роботи, вживання алкоголю, проблеми в сімʼї.
«Буває, що після перегляду вони підходять до мене і запитують, чи можна взяти із собою дівчину на наступний перегляд. До мене підходили батьки, які перебувають на обліку, і просили дозволу привести з собою на наступний показ сина. Це свідчить про те, що я знайшла «точку входу» до їхніх сердець. Це найцінніше для мене», – зізнається Марія Тищук.
Такий неформальний підхід є значно ефективнішим за стандартні методи роботи, адже під час обговорень фільмів у кіноклубах клієнти пробації – не пасивні слухачі, а активні учасники дискусій, під час яких вони осмислюють причини скоєних правопорушень і самі вирішують свідомо змінити своє життя.
«Я запрошую на заходи співробітників центру зайнятості, щоб клієнти дізналися про можливості знайти собі роботу. Обговорення фільмів з експертами спонукає наших наркозалежних клієнтів шукати шляхи виходу із залежності – від отримання замісної терапії [замісна підтримувальна терапія – програма медикаментозного лікування людей зі спектром різних розладів через опіоїдні залежності – прим. ред.] до лікування в центрах реабілітації. Це також позитивний результат, тобто, ми до людини «достукалися». Нещодавно переглядали фільм «Хворісукалюди» Юрія Речинського. Зібралося на показ двадцять людей і після фільму ніхто не поспішав розходитися. Вони підходили до волонтера, який у минулому сам був наркозалежний, розпитували, як вийти із залежності. Коли ти бачиш, що твоя робота не є марною, – це надихає!» – ділиться результатами модераторка.
З волонтерами пробації - керівником Житомирської філії Міжнародної Антинаркотичної Асоціації Олександром Навроцьким та психологом Олександром Калюжним
Нині на обліку у Богунському відділі пробації перебуває 210 осіб. За кожним вироком – людські долі, і до кожної людини треба знайти свій підхід. Марія Тищук впевнена, що дуже важливо працювати на випередження, дивитися фільми, які спонукають до змін і застерігають від повторного скоєння правопорушень: «Дуже ефективними є фільми про волонтерство, наприклад, «Хоттабич і його команда» Сергія Лисенка. Такі фільми наводять на думку, що людина завжди може знайти себе в іншій діяльності. Комусь це видається очевидним, а для наших клієнтів усвідомлення, що вони можуть бути корисними для інших, стає відкриттям».
Після повномасштабного вторгнення у центрах пробації зʼявилася ще одна категорія засуджених. Станом на початок року в Україні розпочато понад 10 тисяч кримінальних проваджень за фактами державної зради та колабораційної діяльності. Понад тисяча людей, звинувачених у порушенні національної безпеки, отримала вирок суду. Але далеко не всі засуджені отримують реальні терміни увʼязнення. Понад пʼятсот колаборантів за вироком суду зобовʼязані пройти програму пробації. Є такі і в Богунському відділі пробації.
«З людьми, які відбувають покарання за злочин проти основ національної безпеки, працювати дуже тяжко. Часто це люди старшого віку, у нашому відділі найстаршому засудженому 78 років. Це дорослі люди з усталеною системою переконань і цінностей, які важко змінити. Ми не можемо примусити людину любити свою країну чи усвідомити свою українську ідентичність», – визнає Марія. Але вирок суду зобов'язує принаймні спробувати вплинути на таких людей. Модераторка кіноклубу вважає, що перегляд документальних фільмів стане корисним доповненням до роботи з цією аудиторією: «Багато з них ніколи не намагалися змінити свої погляди, навіть після початку повномасштабної війни. Я хочу їх чимось «зачепити», спробувати розворушити усталену систему переконань. Думаю, що виховні бесіди не дадуть належного ефекту, тому покладаюся на документальні історії людей, які захищають Україну, волонтерять, чинять спротив загарбникам».
Фільми допомагають мотивувати людину до змін
Марія Тищук показувала цій непростій глядацькій аудиторії фільми Сергія Лисенка із циклу «Енциклопедія Майдану», фільм «Нескорений Херсон», знятий журналістами херсонської медіаплатформи «Вгору». Розповідає, що кінопоказ був напружений: «Було 28 осіб у залі, атмосфера була просто наелектризована. Я для себе зробила висновок, що прийти до змін можна лише тоді, коли виходиш за комфортні рамки. Ці люди вчинили злочин. Вони мають побачити і почути тих людей, яким зашкодили своїми вчинками. Я не стверджую, що позитивні зміни можуть відбутися швидко, але іншу точку зору вони теж мають почути. Хочу, щоб вони побачили задокументовані у фільмах історії про долі інших людей, які втратили життя, які втратили житло, втратили своїх рідних і близьких. Вірю, що після цього бодай сумнів у правоті своєї життєвої позиції у них зʼявиться».
Це дуже непросто, але завдання пробації – працювати над тим, щоб дати людині шанс на виправлення. Звичайно, не всі історії закінчуються позитивно. Коли на людину не вдається вплинути і вона залишається небезпечною для суспільства, Марія та її колеги звертаються до суду з поданням щодо скасування іспитового строку для засудженого і направлення його до місць позбавлення волі для відбуття покарання.
«Але у кожної людини є шанс змінитися», – наголошує Марія Тищук. І додає: «Мені подобається шукати оцю «голку в копиці сіна» – думати, де саме все почалося, що пішло не так в житті цієї людини, що спонукало людину до скоєння злочину, чи є у неї шанс на виправлення? А він є завжди, треба просто інколи людину мотивувати до змін або, принаймні, показати, що є й інша модель поведінки. Адже людина може навіть не здогадуватися, що можна жити по-іншому. Мабуть, в цьому і є моє натхнення та моє призначення».
Авторка: Ольга Гургу.
Фото з архіву Марії Тищук.
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
