Команда Мережі довго й ретельно готувалася до цієї співпраці: консультувалася з психологами, радилася з ініціаторами груп реабілітації, складала перелік фільмів для показів.
«Таткова донечка» стала чудовою нагодою поговорити про любов і стосунки в родинах, про дорослішання дітей, про вплив традицій на людей, незалежно від середовища, у якому вони живуть.
«Ми дуже уважно підійшли до вибору стрічки, адже хотілося створити атмосферу для довірливої, щирої розмови. І нам це вдалося, обговорення було активним і зацікавленим. Людям хотілося відрефлексувати побачене, і це дуже надихало», – ділиться враженнями комунікаційна менеджерка Мережі DOCU/CLUB Ольга Бабчук, яка модерувала подію.
Емоційна розмова після показу документальної стрічки
Для багатьох учасників і учасниць кінопоказу цей досвід став одним із перших у перегляді й обговоренні документального кіно. Обмін думками і враженнями допоміг їм глибше зрозуміти фільм, помітити цікаві режисерські знахідки, спробувати “перенести” долю героїв та їхні вчинки в українські реалії.
«Та це ж просто побут і життя! Що нам цим хотіла сказати режисерка? У цього фільму немає сюжету. Принаймні, я його тут не бачу», – так несподівано розпочав обговорення фільму один з глядачів. «Не погоджуюся, режисерка змогла показати, як в одній родині з покоління в покоління батьки і діти маніпулюють одне одним. Цей фільм – родинна сага, у якій ми можемо побачити історії своїх сімей», – відповіла глядачка.
Атмосфера обговорення у залі була теплою і доброзичливою, попри бурхливу дискусію. «Мені такою важливою була саме ця розмова, толерантна, дружня, хоча ми всі маємо різний досвід і могли би сперечатися про виховання дітей дуже довго. Цікаво насправді, як склалися стосунки Меліси та її батька за час, що минув після зйомок фільму, чи склалося її особисте життя і чи змогла вона не маніпулювати своїми дітьми, як це робило два попередні покоління», – говорить одна з глядачок стрічки.
Такі відгуки надихають і переконують, що кіноклубний формат має особливу цінність для гуртування глядачів і глядачок, налагодження контакту і пошуку взаєморозуміння.
Глядачі обговорюють побачене у фільмі «Татова донечка»
«Культурна реабілітація в музеї – це не просто окремі заходи, а простір для відновлення та підтримки. Ми створюємо атмосферу, де військові, ветерани та їхні родини можуть знайти єднання, прожити спільний досвід і відчути, що вони не одні. Для цього ми об’єднуємо дуже різні формати – від творчих майстерень до кінопоказів і дискусій, адже саме різноманітність допомагає досягати підтримки та відновлення внутрішніх сил. Кінопоказ з обговореннями – це простий, але водночас дуже ефективний терапевтичний формат, який дає можливість доторкнутися до складних тем та створити простір для переосмислення, зцілення. Ми переконалися, що це потрібно. Такі зустрічі дають ресурс, довіру й силу долати виклики життя разом», – розповідає Ірина Ужакова, керівниця напрямку культурної реабілітації у Музеї війни.
«Співпраця з реабілітаційними центрами та шпиталями – це стратегічний напрям роботи Мережі. Радіємо, що змогли долучитися до програми культурної реабілітації, котра розпочалася у Музеї війни. Впевнені, що наше партнерство розвиватиметься і надалі, адже маємо великий запит від військовослужбовців та їхніх родин на те, аби такі покази документальних фільмів стали регулярними», – заначає Ніна Хома, керівниця Мережі DOCU/CLUB.
Тож команди Мережі і Музею війни вже домовилися про наступну зустріч із глядачами-військовослужбовцями у вересні.
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
