У кіноклубі Docudays UA при «ZMINA. Центр прав людини» дивилися документальну стрічку «Майже святий» режисера Стіва Гувера. Фільм розповідає про священика з Маріуполя Геннадія Мохненка, засновника дитячого реабілітаційного центру «Республіка Пілігрим». Чоловік рятує безпритульних та наркозалежних дітей, інколи силоміць забираючи їх з вулиць, і дає їм можливість почати нове життя.
Одна з найцікавіших частин кіноклубного життя – дискусія після фільму. Цього разу обговорення вийшло надзвичайно жвавим, аудиторія озвучувала протилежні погляди, наводячи аргументи. У найгостріший момент дискусія розгорнулася саме навколо постаті головного героя. З одного боку, більшість глядачок/-ів визнавала, що Геннадій Мохненко взяв на себе важливу функцію з організації альтернативного реабілітаційного центру, яку має виконувати держава та соціальні служби. Для когось він герой свого часу, людина із суспільною місією, з безкінечним авторитетом і харизмою, що, однак, несе й негативні наслідки.
Лунали критичні думки про те що, методи роботи Геннадія надто радикальні, у тоді як система та підходи у сфері реабілітації надзвичайно розвинулись. Аудиторія підозрювала, що героєві важливо відчувати владу над дітьми. Також зауважували, що він не розуміє, що наркоманія – це хвороба, та вдається до таких недопустимих мір, як вилучення дитини з родини.
Запрошена на показ експертка – Алла Мельник, керівниця проекту «Street power», який допомагає підліткам з вразливих груп, у ВБО «Конвіктус Україна» розповіла:
«Фільм надзвичайно корисний для обговорення проблем, які стосуються безпритульних. Дуже показовий сюжет з різними методами, підходами, з висвітленням роботи як підлітків, так і дорослих. Він порушує багато тем: бездоглядність, вживання наркотиків, наркоторгівля, проблеми сім’ї, батьків і виховання дитини, державна політика в цих сферах тощо.
Якщо брати період, про який розповідає фільм, – 2008–2009 роки, то ситуація тут є абсолютно реалістичною. Зараз усе дуже змінилося – навіть на рівні кількості безпритульних дітей у Києві та Київській області. Нацполіція над цим працює. Таких дітей активно вилучають з вулиць, вони проходять реабілітацію в соціально-психологічних центрах реабілітації, соціальні служби працюють з їхніми батьками. Якщо брати ситуацію із вживанням наркотиків, вона теж змінилася відтоді: ін’єкційного вживання серед підлітків зараз теж немає, поширення набули зовсім інші види. Але випадки та наслідки так само дуже важкі: ці неін’єкційні види наркотиків дуже впливають на психічний стан, адже залежність формується дуже швидко, навіть після першого споживання дуже сильний потяг до повторного вживання. Дискусія розгорнулася про особистість головного героя: його сприйняття виявилося дуже протирічним – він яскравий і неоднозначний персонаж».
Чільне фото – з архіву ZMINA. Центр прав людини.
