Яку мету ставлять перед собою ініціатори співпраці? Яких результатів вже вдалося досягти? Як реагує на ідею спільних показів глядацька аудиторія? Про це розповідають безпосередні організатори та учасники проєкту. 

«Ми завжди відкриті до співпраці з людьми, які хочуть розвивати свої громади, які активні та відкриті до нових знань і досвідів, – зазначила проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB Ніна Хома. – Це партнерство для нас є важливим, тому що дозволяє нам залучати нових цікавих людей, нові громади до кіноклубного життя та до нашої спільноти».

«Мережа пам’яті» працює з близько 40 громадами з малих міст та селищ України над інтеграцією пам’яті про Голокост та місцеві єврейські громади в локальну меморіальну культуру України.

Тарас Грицюк

Тарас Грицюк, координатор проєкту «Мережа пам’яті», зауважив, що співпраця зі спільнотами, з місцевими громадами спонукає шукати і пропонувати нові моделі роботи з людьми.

На його переконання, документальне кіно є одним з найефективніших інструментів: «Ми маємо зворотний зв’язок від своїх партнерів у громадах. Вони говорять, що наша ідея спрацьовує, що люди на місцях обговорюють фільми. Це свідчить про те, що ми знайшли інструмент, який дозволяє досить легко взаємодіяти з аудиторією. Ти можеш просто як учасник кінопоказу прийти подивитися фільм, можеш навіть не брати участі в його обговоренні, але коли чуєш думки інших людей, то мимоволі починаєш замислюватися над побаченим. А коли є класний модератор, який долучає глядачів до роботи в мінігрупах, дає творчі завдання, це лише допомагає людям на кінопоказах набратися сміливості й висловлювати свої думки».

Відгуки глядачів після переглядів переконливо свідчать про успіх кінопоказів. Фільми не залишають їх байдужими і змушують замислитися над уроками історії. 

Так, Олена написала: «Я родом з Ковеля. Пам’ятаю з дитинства, коли рили котлован (як виявилось, це територія колишнього місця розстрілу євреїв, поховань євреїв) – бачила кістки, черепи… тоді не знала причини. Сьогодні знаю, розумію, як важливо вивчати історію. Не замовчувати, а досліджувати, озвучувати, щоб робити висновки…». 

Кадр з фільму «Безголосся»

Погоджується з нею і глядачка Світлана: «… фільм не викликає емоційної важкості, спонукає задуматися кожного про циклічність історії та про невивчені її уроки. Пам’ять про такі події має залишатися і передаватись наступним поколінням, а висновки - становити основу нашої особистості...» 

Учениця 11 класу Дарина зізналась: «Було трохи страшно дивитися фільм, але використання анімації у відображені важких моментів, таких, як розстріл родини героїні, трохи допомагало впоратися з емоціями. Я дуже мало знала раніше про події Другої світової війни. Завдяки участі у цьому заході я дізналася багато нового з історії нашої громади».

Те, що фільми про Голокост нікого не залишають байдужими, підтверджує і модераторка показів, керівниця кіноклубу при Луцькому педагогічному коледжі  Ірина Ковальчук: «Ми дивилися фільм в укритті, я практично не бачила монітор, але мала можливість спостерігати за учнями. Вони настільки зосереджено дивилися, що видавалось, навіть не кліпали очима. Я побачила в їхніх очах не лише зацікавленість, але й глибоке співпереживання. Я згадую цих дітей, які вони були після перегляду фільму, -  хтось пережив потрясіння й замислився, хтось ставив багато запитань. Були такі, що довго мовчали, а в кінці поділилися власними висновками. І це були не порожні слова, вони говорили своєю душею».  

Під час спільних показів глядачі мають можливість переглянути фільми «Зламані гілки», «Назви своє ім’я» та «Безголосся» - фільм, який лише наприкінці минулого року увійшов до нашої колекції. 

Поповнення колекції документальних фільмів стало ще одним успішним результатом співпраці Мережі DOCU/CLUB та «Мережі пам’яті». Тарас Грицюк запевняє, що це лише початок: «У результаті нашої співпраці у колекції кіноклубів з’являться ще 4  документальних фільми, які осмислюють тему Голокосту».

«Тепер у наших модераторів буде ширший вибір фільмів для показів», – додає Ніна Хома.  

Кадр з фільму «Безголосся»

Але співпраця Мережі DOCU/CLUB та  «Мережі пам’яті» не обмежуватиметься лише спільними показами чи поповненням колекції. 

Тарас Грицюк так окреслює очікувані результати: «Ми можемо допомогти своєю експертизою в розробці сценаріїв для обговорення фільмів, які рефлексують на тему Голокосту, Другої світової війни, травм війни, функціонування пам’яті. У нашій мережі є багато експертів, які розуміються на темі Голокосту і можуть долучатися до показів у тих кіноклубах, які цільово не працюють із цією темою. Фільм «Безголосся», який лише нещодавно потрапив у колекцію, вже був показаний у кіноклубах. А сценарію до обговорення цього фільму ще немає, тому модератори поки що самостійно думають над цим завданням. Розраховую, що у рамках нашої співпраці створимо сценарії до обговорення кожного фільму на цю тему».

Ніна Хома акцентує на ще одній перевазі такої співпраці: «Експерти, запропоновані «Мережею пам’яті», допомогли фахово донести інформацію про Голокост загалом та розповісти про локальний контекст цієї трагедії.  У партнерстві нам вдалося спільно подати глядачам історичний контекст та пов’язати його із сьогоденням».

Наостанок варто наголосити на ще одному важливому результаті співпраці двох організацій – відкритті нових кіноклубів. Координатор проєкту «Мережа пам’яті» Тарас Грицюк зазначає: «Мені б хотілося, щоб ті громади, які за допомогою запрошених модераторів і модераторок покажуть у себе документальні фільми, зареєстрували у себе кіноклуб. Сподіваюся, вони працюватимуть як з темою Голокосту та збереження пам’яті, так і з темою прав людини загалом  - це актуально для всіх громад. А документальне кіно якраз і дозволяє пропрацьовувати ці теми, зрозуміти їх, посилювати та згуртовувати спільноти». 

Тарас Грицюк переконаний, що це завдання вже виконується: «Частина наших громад вже ініціювала відкриття у докуклубів у своїх громадах. Частина наших учасників зареєструвалися на програму по створенню адвокаційних проєктів (йдеться про програму DOCU ДІЄ 2.0 - ред.). Вже чотири наші громади  долучилися – це Охтирка, Овруч, Перемишляни і Ківерці. Упевнений, що дедалі докуклубів у громадах ставатиме все більше».

Мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

Чільне фото з архіву Тараса Грицюка