Створення кіноклубу

Коли ми дізналися про можливість створити кіноклуб, подумали, що це потрібна та корисна справа. На той час у нас уже були міцні зв’язки з учительками/-ями історії та правознавства, зі школами Приморського району. До того ж саме тоді до нас прийшла молода співробітниця Таліта Саєнко, яка хотіла займатися кінопоказами. Адже надзвичайно важливо визначитися, хто візьме відповідальність за процес. Ми спробували та не пошкодували. Зараз нашому кіноклубу вже три роки. Окрім кіноклубу, у нас також діють: Міжнародний літературний клуб, клуб майстринь вишивки, психологічний клуб і клуб «Золотой возраст», який відвідують слухачі/-ки університету третього віку. У процесі роботи всі ці аудиторії так чи інакше перетинаються.

Взаємодія з аудиторією

Ми тісно співпрацюємо зі школами, запрошуємо їх на засідання кіноклубу, обговорюємо деталі, щоб це для них було цікаво та актуально. Робимо афішу, щоб діти бачили, куди йдуть, і для них це не було сюрпризом. Для обговорень ми запрошуємо психологиню, нашу співробітницю, яка щойно закінчила інститут і веде в нас також і психологічний клуб. Окрім цього, часто запрошуємо юриста, представників кримінальних служб та інших експертів/-ок, яким можна поставити запитання після фільмів. Загалом, якщо стрічка дітям цікава, вони легко включаються в розмову. Ми з цією аудиторією працюємо вже протягом трьох років, у них уже є певний рівень активності. 

Помітили, що глядач(к)ам будь-якого віку дуже близька тема екології, напевно, тому, що вона актуальна для нашого міста. А в підлітків багато питань, характерних для їхнього віку, бентежать проблеми, пов`язані з родиною. Наприклад, діти гостро та жваво реагують на фільми з героями та героїнями їхнього віку, такими як «Лізо, ходи додому» або «Трудний». Хтось говорить, що також переживав/-ла щось подібне, і це здавалося кінцем світу, але потім виявилось, що ці страждання не унікальні, вихід є, усе вирішується. Обговорення проблеми суїцидальних настроїв – теж частина їхнього інтересу. Цей вік дуже складний, усе поділяється на чорне та біле, без відтінків. 

Ми співпрацюємо також зі студент(к)ами та з Університетом третього віку. У планах – співпраця з Донецьким юридичним інститутом. Однак ми поки думаємо, як краще налагодити з ними контакт і вписатися в їхній графік. Узагалі, планів багато: діти підростають, їм на зміну приходять інші. У будь-якому разі, учні та учениці, які щойно закінчили 9-й клас, пішли від нас доволі обізнаними. Коли ми співпрацювали з програмою «Поліс», поліція приходила на наші обговорення й дивувалася, що дитяча аудиторія активна, розкута та ставить такі питання, що змушують їх самих замислитись. 

Деталі процесу та унікальність кіноклубу

Покази – це серйозна робота. Насамперед підготовка для того, щоб тримати рівень дискусії, допомогти глядач(к)ам зрозуміти певні акценти, цінності. Якихось гострих моментів чи конфліктів під час обговорень у нас не буває. Завжди вдається спокійно прийти до консенсусу. Водночас варто пам’ятати, що всі стрічки надзвичайно різні, аудиторію краще продумувати до кожної окремо. Наприклад, для Університету третього віку був дуже цікавий фільм «Проголосуйте за мене, будь ласка». Вони згадали своє життя, емоційно та затято обговорювали.

Ми завжди оцінюємо, як відбувся показ, за результатами пробуємо щось нове, аналізуємо, що можна було б покращити, від чогось відмовляємось. Цей процес постійно в розвитку. У нашій команді молоді співробітниці, які гарно навчаються та швидко все ловлять.

Ми обігруємо можливості нашого приміщення, яке дозволяє вмістити не більше ніж 30 осіб. Тож наші покази камерні, побудовані насамперед на довірі й тривалих стосунках. Діти та студенти почуваються комфортно в такій ситуації, розкриваються, спілкуються. Наша атмосфера сприяє цьому.

Акценти та завдання

Головне в цій справі – системність. Ми виховуємо читачів і читачок. Діти ростуть, приходять студент(к)ами, потім уже приходять парами з візочками. Потреба в книзі, потреба в спілкуванні за інтересами на культурних подіях – важлива, її потрібно виховувати. 

Кіноклуби необхідні для того, щоб ми розширювали кругозір, дізнавалися нове, училися боротися з проблемами, висловлювати свою думку. Діти повинні не боятися ділитися своєю позицією, щоб не було ситуації «моя хата скраю». Вони зараз цікаві, розкутіші, але все одно їм буває тяжко відкритися. Наше завдання – підштовхнути їх на правильний шлях, розвинути їхні здібності, не порушуючи їхніх власних кордонів.