Показ було присвячено темі діалогу. Саме діалог є оптимальним рішенням конфліктної ситуації, тому так важливо навчити молодь його застосовувати — замість неконструктивних сварок та криків на піку емоцій. Бути у діалозі можна у різних формах, наприклад через мистецтво, особливо аудіовізуальне, яке має найбільший вплив на людей.

Перший крок у конструктивному діалозі — це почути опонента. Тому захід почався з перегляду та обговорення стрічки. Це були «Полум’яні голоси» ізраїльської режисерки Ноа Левін  — про темношкірого ізраїльського підлітка Сруліка. Срулік на собі відчуває дискримінацію з боку влади, яка не поспішає покращувати життя ефіопів в Ізраїлі. Тому він обирає свій тип протесту: кидає школу і замість навчання влаштовується прибиральником у культурний центр. Він не хоче служити в армії країни, яка його не цінує. А найголовніше — він пише реп, дуже емоційний та навіть трохи грубий. Про наркотики, секс та жорстоких поліцейських.

Одного дня до Сруліка та його друзів-реперів приходить білошкірий продюсер. Він радить перестати показувати протест у своїх піснях, а замість цього спробувати сподобатися своїй країні. Але головний герой не погоджується з цією пропозицією та продовжує писати войовничі пісні про расизм. Він стає голосом протесту, голосом тих, хто йде виборювати своє право бути повноправними громадянинами країни, де народилися.

Другий крок у діалозі — усвідомлення своїх емоцій, приборкання їх, контрольований, прояв їх, без агресії. Дуже важливо, щоб опонент зі свого боку почув вас. Срулік розмовляє не з одним кривдником — він має довести свою точку зору цілій країні, світу, а також своїм прикладом показати іншим темношкірим підліткам, що можна бути собою. Своєю творчістю він має змінювати світ.

Глядачі та глядачки центру «СМАРТ» отримали від стрічки багато тем для роздумів: про грані діалогу та власного меседжу, про те, яке емоційне напруження може бути доречним у різних ситуаціях, про важливість дружби та підтримки. Більшість відмітила, що рішення головного героя діяти всупереч продюсеру та залишитись собою — «це дуже круто». 

«Срулік не зрадив собі. Він живе в бідності, дискримінації, бачить несправедливість і хоче її виправити, отже, він хоче і буде говорити та співати саме про проблеми. Для змін на краще».

«Срулік — крутий. Якби у мене був такий друг, я би його підтримав. Пішов би з ним».

«Мене неприємно вразили події в фільмі. Я б ніколи не подумала, що в такій прогресивній країні, як Ізраїль, з високим рівнем медицини, є така несправедливість та дискримінація темношкірих».

Після дискусії учасники й учасниці занурились у гру «Діалог», щоб молодь на практиці могла спробувати та зрозуміти, що таке конструктивне спілкування та як будується взаєморозуміння через сфокусовану розмову. Темою гри-діалогу учасники/-ці обрали «Права людини», а серед атрибутів гри навіть був мікрофон, щоб показати важливість висловлювання своєї думки по черзі — адже конструктив неможлив у ґвалті. Тільки коли усі мовчали, прислуховуюсь до одного спікера, гра могла відбуватися.

Також у грі була частина, де можна було потренувати саме діалог — спілкування між двома. Учасники/-ці об’єднувались у пари та по черзі висловлювали свої думки. Важливо було дуже уважно прислухатися один до одного, надаючи лише невербальний зворотний зв’язок.

Опанувати діалогові навички важко за декілька годин, але на зустрічі, без сумнівів, було зроблено важливий крок до того, щоб молодь більше хотіла та могла йти на діалог — замість суперечок.

Проєкт «Мережа DOCU/CLUB – за реформи!» фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.

Валерія Бібік