Історія «Фестивалю думок» розпочалася 2017 року у Сіверськодонецьку. Після повномасштабного вторгнення ініціатори фестивалю, Благодійний фонд «Схід SOS», змінили місце його проведення на Київ. 

Цей фестиваль – щорічна інтелектуальна зустріч і платформа для обговорення важливих тем. Орагнізатори започаткували його як місце, де кожен і кожна може долучитися до дискусій про найактуальніші для України питання та виклики, а також  отримати якісний зворотний зв’язок. У різні роки на фестивалі обговорювали найрізноманітніші теми: йшлося про війну, освіту, реформи, організацію міського простору, впровадження законодавчих ініціатив, фотографію, кіно, спорт, мистецтво й екологію.

Подія традиційно збирає лідерів і лідерок думок, представництва влади, громадського сектору та міжнародної спільноти, а також усіх свідомих жителів країни, які прагнуть обговорити життя та майбутнє своєї держави. 

Цього року фестиваль відбувся увосьме. На території заповідника «Софія Київська» до нього долучилося близько 600 людей. Усі дискусії були обʼєднані темою «10 років війни: досвід, що змінює націю» та проводилися на трьох локаціях під відкритим небом. Учасники/-ці обговорили з експерт(к)ами виклики війни: йшлося про проблеми ветеранів/-ок, меморіалізацію, український схід, дезінформацію. Говорили про дітей в окупації, рішення людей про повернення на тимчасово окуповані території чи в зони бойових дій. Важливою частиною фестивалю була можливість долучитися до просвітницьких ігор і фотовиставок, які доповнювали обговорення суспільно важливих тем. 

Обговорення фільму «Синдром Гамлета» 

Мережа DOCU/CLUB запросила глядачів і глядачок на перегляд та обговорення документального фільму «Синдром Гамлета» режисерів Ельвіри Нєвєри та Пьотра Росоловського. Обговорення відбулося за участі головних героїв фільму – учасниці бойових дій, сержанта запасу ЗСУ Катерини Котлярової,  діючого військовослужбовця Романа Кривдика і художника по костюмах, засновника шоуруму вінтажу та українських брендів Олега-Родіона Шуригіна-Грекалова.

Модерувала розмову директорка Правозахисного департаменту ГО «Докудейз» Ксенія Шиманська.

Глядацька зала у приміщенні Трапезної церкви заповідника «Софія Київська», де відбувся показ, залишалася заповненою до кінця обговорення, хоча часовий відрізок, відведений на подію, вже давно минув. Фільм «Синдром Гамлета», знятий за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, змусив аудиторію співпереживати героям, розчулюватися і плакати разом із ними. 

Герої і героїня фільму вперше побачили його і, відповідно, себе на великому екрані. Спільна робота над фільмом поєднала цих дуже різних людей, зробила їх друзями, обʼєднала у коло підтримки і взаємодопомоги. 

Глядачі/-ки розпитували про їхнє життя після вторгнення, про участь у бойових діях, просили порадити, де брати сили і як приєднатися до війська. 

Роман Кривдик

Відповідаючи на запитання, що має зробити суспільство для допомогти військовим, Роман Кривдик сказав: «Немає простої відповіді на складні запитання. Я для себе відзначаю декілька ключових моментів. Найголовніший – нам потрібно вчитися, тому що обставини, в яких ми знаходимося, вимагають від нас дуже багато сили і знань для пристосування і реагування. В Конституції сказано, що коли в країні війна, кожен громадянин зобов'язаний захищати свою державу. Ми маємо цьому вчитися – і чоловіки, і жінки. Зараз технології дозволяють не робити це у геть середньовічний спосіб. Не треба мати фізичної міці, але потрібно мати відвагу. Нам треба вчитися, хоча це й складно. Часу на це немає, а навчені люди потрібні “на вчора”. І легше не буде, бо щодня додаються нові виклики».

Катерина Котлярова

Катерина Котлярова додала: «Якби це було таке легке питання, сьогодні не було б такого великого заходу, де багато правозахисників, волонтерів, військових, ветеранів обговорювали, як нам бути далі. Саме питання, що суспільство має зробити для військових, вже криє у собі пастку, тому що військо – це і є суспільство. Військо – це частина суспільства. Єдина заувага – це та частина суспільства, яка не завжди може говорити вголос, тому що є статутні відносини. Але розділяти військо і суспільство не можна. І не варто картати себе за недостатню активність. Мені здається, що ті, хто роблять для України багато, завжди думають, що вони роблять недостатньо. Я була на бойових, і хлопці казали, що роблять недостатньо. Волонтери, які сплять по дві години на добу і постійно живуть на телефоні, також кажуть, що вони роблять недостатньо. Може, це не тому, що ви недопрацьовуєте, а є інша причина?»

Учасники/-ці говорили про персональну відповідальність кожного й кожної з нас і про те, як важливо давати собі відповідь на питання «що я зробив чи зробила, щоб змінити життя у країні на краще?».

Олег-Родіон Шуригін-Грекалов

Оптимістичну крапку в обговоренні поставив Олег-Родіон Шуригін-Грекалов: «У нас є шанс вижити, тому що ми еволюціонуємо. Я зараз дивився цей фільм, який ми знімали у 2021 році, і бачу, що вже зроблено дуже багато корисних висновків. Ми стали кращими і міцнішими, ми набуваємо нового важливого досвіду – і в цьому наша перевага. Яка ще країна, що важко воює, яка частково окупована, робила щось подібне – виживала всупереч усьому? Мабуть, це та риса нашого характеру, завдяки якій ми існуємо як нація. Мені здається, що попри все, у цій війні ми переживаємо період нашого Ренесансу». 

Після обговорення модераторка зустрічі Ксенія Шиманська поділилася своїми враженнями: «Мала за честь модерувати розмову за участі кращих з нас. Серйозного, стриманого, втомленого і світлого військового Романа, який разом із дружиною продовжує рятувати життя побратимів і посестер на передовій, хоч не був народжений і готовий до війни. Життєрадісного, щирого, відвертого і відданого своїй справі Родіона, який захоплюється тим, що робить, і захоплює інших. Хоч його життя не складалось легко і безтурботно, але він досі вірить у людей. І мужньої, ніжної, вірної і доброї Катерини, яка волонтерила, а потім захищала нас у пікселі, яка надихає своєю щирою і нестримною громадською, патріотичною і людською відданістю тому, у що вірить – перемозі України. Розмова не була легкою, оскільки йшлося про поламані людські долі. Але щирість та відвертість героїв і героїні, їхня готовність давати складні відповіді на непрості питання перетворили розмову на бесіду із друзями, після якої глядачі і глядачки не хотіли розходитися». 

І справді, натхненні розмовою, глядачі/-ки не поспішали прощатися. Спілкування з героями фільму продовжилося на вулиці. 

Команда Мережі DOCU/CLUB вдячна організаторам за запрошення. Сподіваємося, наше партнерство з «Фестивалем думок» продовжиться і надалі. 

Всі фото: Схід SOS

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. 

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.