У Кілії на Одещині працює унікальний для міста проєкт, що об’єднує кіномистецтво, правопросвіту та соціальну реабілітацію.
Передрук з Махала.
Кіноклуб документального кіно Docudays UA, створений 2023 року при місцевому районному відділі «Центру пробації», проводить покази та обговорення документальних фільмів для людей, засуджених до покарань, не повʼязаних із позбавленням волі, надаючи їм можливість глибше замислитися над складними соціальними темами, моральними виборами та власною відповідальністю. Цей проєкт є прикладом того, як культура може стати ефективним інструментом для змін у житті людей, котрі мають повернутися до нормального життя після відбуття покарання, та можливістю знайти нові шляхи для розвитку та саморозуміння.
Засідпання кіноклубу при Ізмаїльському районному відділі №2 філії «Центру пробації»
Пробація в Україні є важливим інструментом ресоціалізації осіб, які порушили закон. Вона дозволяє засудженим відбувати покарання в громаді, активно інтегруючи їх у суспільство. «Щоб повернути у суспільство людину, яка спіткнулася і порушила закон, їй треба допомогти з пошуком роботи, треба надати соціальну і психологічну допомогу, – розповідає начальник Ізмаїльського районного відділу №2 філії “Центру пробації” в Одеській області Людмила Якименко. – Наш відділ обслуговує дві громади – Кілію, Вилкове і ще чотирнадцять сіл. Ми намагаємося хоч якось поліпшити життя наших підопічних. Це складно. Багато з них приїздять на щотижневі зустрічі з уповноваженими органу з питань пробації за 40 км на велосипеді. Деколи може бути холодно, а вони у капцях на босу ногу, бо не мають що взути й вдягнути. Шукаємо можливості допомогти, деколи за власні гроші купуємо їм шкарпетки, булочку, робимо гарячий чай. Часто кажемо, що у такому рятуванні світу, мабуть, також полягає наша робота».
На обліку у Ізмаїльському районному відділі №2 “Центру пробації” зараз перебуває більше 120 осіб. За словами провідного інспектора відділу Марії Гонтар, кількість підоблікових після початку повномасштабного вторгнення зросла: «Багато людей отримали покарання за крадіжки. Раніше в селах можна було знайти тимчасовий підробіток – по господарству допомогти чи у ремонтних роботах, а зараз складно. Людина хильне чарку, а потім вкраде чиюсь козу чи велосипед – і отримує вирок. Є кілька засуджених за зберігання незареєстрованої зброї, браконьєрство. Працюємо і з колаборантами. У нас на обліку різні люди перебувають».
Засідпання кіноклубу при Ізмаїльському районному відділі №2 філії «Центру пробації»
Маленький колектив районного відділу “Центру пробації” в Кілії невтомно шукає нові методи підтримки засуджених і допомоги у їхньому поверненні до нормального життя.
«Коли нам запропонували відкрити при відділі пробації кіноклуб Docudays UA, було трохи страшно – і без того роботи багато, а кількість співробітників після повномасштабного вторгнення скоротилася. Одна наша колега виїхала за кордон, інші – захищають батьківщину у лавах ЗСУ, тож працюємо лише удвох, – ділиться керівниця філії і модераторка кіноклубу Людмила Якименко. – Але пройшли навчання від Мережі DOCU/CLUВ і почали потихеньку розвивати кіноклуб. У нас вже є і кінопроєктор, і великий екран, і стільці нові. Ці незамінні для кіноклубу речі нам подарувала Одеська філія, за що ми дуже вдячні. Правда, щоб розкрити екран, треба замкнути двері, бо кабінетик маємо маленький. Але люди приходять до нас на чергову зустріч і одразу запитують, яке сьогодні кіно буде. Це дуже спонукає рухатися далі».
Документальне кіно «тримає» своїх глядачів історіями героїв. Побачене на екрані змушує їх замислитися над своїм життям, своїми вчинками, спонукає прагнути до більшого. Кожен показ обовʼязково закінчується обговоренням фільму. Марія Гонтар пояснює: «Ми обираємо фільми про громадський активізм. Наприклад, фільми Сергія Лисенка “Євромайдан SOS” чи “Хоттабич і його команда”. Після перегляду виникають дискусії про героїв, про події. А за якийсь час ми отримуємо відгук від голів селищних рад. Кажуть, що наші підопічні самі беруть на себе ініціативу, запитують, чим можуть допомогти громаді. Мовляв, ми не маємо грошей, щоб донатити на ЗСУ, але можемо порубати дрова чи допомогти з вантажами. Вони бачили, що так роблять люди у фільмі, – і це надихає їх включатися у допомогу. Людина починає відчувати себе потрібною, а це безцінно».
Людмила Якименко і Марія Гонтар
Маленький колектив районного відділу “Центру пробації” в Кілії невтомно шукає нові методи підтримки засуджених і допомоги у їхньому поверненні до нормального життя.
«Коли нам запропонували відкрити при відділі пробації кіноклуб Docudays UA, було трохи страшно – і без того роботи багато, а кількість співробітників після повномасштабного вторгнення скоротилася. Одна наша колега виїхала за кордон, інші – захищають батьківщину у лавах ЗСУ, тож працюємо лише удвох, – ділиться керівниця філії і модераторка кіноклубу Людмила Якименко. – Але пройшли навчання від Мережі DOCU/CLUВ і почали потихеньку розвивати кіноклуб. У нас вже є і кінопроєктор, і великий екран, і стільці нові. Ці незамінні для кіноклубу речі нам подарувала Одеська філія, за що ми дуже вдячні.
Правда, щоб розкрити екран, треба замкнути двері, бо кабінетик маємо маленький. Але люди приходять до нас на чергову зустріч і одразу запитують, яке сьогодні кіно буде. Це дуже спонукає рухатися далі».
Документальне кіно «тримає» своїх глядачів історіями героїв. Побачене на екрані змушує їх замислитися над своїм життям, своїми вчинками, спонукає прагнути до більшого. Кожен показ обовʼязково закінчується обговоренням фільму. Марія Гонтар пояснює: «Ми обираємо фільми про громадський активізм. Наприклад, фільми Сергія Лисенка “Євромайдан SOS” чи “Хоттабич і його команда”. Після перегляду виникають дискусії про героїв, про події. А за якийсь час ми отримуємо відгук від голів селищних рад. Кажуть, що наші підопічні самі беруть на себе ініціативу, запитують, чим можуть допомогти громаді. Мовляв, ми не маємо грошей, щоб донатити на ЗСУ, але можемо порубати дрова чи допомогти з вантажами. Вони бачили, що так роблять люди у фільмі, – і це надихає їх включатися у допомогу. Людина починає відчувати себе потрібною, а це безцінно».
Засідпання кіноклубу при Ізмаїльському районному відділі №2 філії «Центру пробації»
За словами фахівчинь, документальні фільми дуже допомагають їм у роботі. Люди порівнюють досвід героїв фільмів зі своїм життям, починають на зустрічах розповідати про себе. «Це саме те, що нам потрібно, – додає Марія. – Так ми дізнаємося, в чому полягає проблема людини, розуміємо актуальні для неї ризики і знаємо, як людину з цих ситуацій витягти. Люди розкриваються саме завдяки довірливому спілкуванню. Тому воно є дієвішим, ніж звичний формальний підхід».
Після початку повномасштабного вторгнення на підрозділи Центру пробації покладене ще одне дуже непросте завдання – робота з людьми, засудженими за колабораціонізм. Будемо відверті, вплинути на їхній світогляд, змінити їхні переконання малоймовірно. Але зусиль до цього докладати треба. Модераторки кіноклубу обирають для показів документальні фільми про сучасну війну. Кажуть, що ці фільми болючі, але саме вони спонукають людину отямитися і, можливо, переглянути свої вчинки.
Показ фільму “Мова” для учнів
«У кожної людини є шанс змінитися, – переконана Людмила Якименко. – Поділюся історією. Був у нас підобліковий – молодий хлопчина, який отримав вирок за колабораціонізм ще у 2022 році. Ми називали його Колясик. І ось він дивився разом з іншими фільми “Фортеця Маріуполь. Орест”, “Мир”, “Євромайдан.Чорновий монтаж” про людей, які стали на захист свободи і йшли під кулі. Колясик приходив на покази, часто у нього сльози стояли в очах. Потім він почав ходити у наш волонтерський центр допомагати, приходив у місцевий Музей спротиву, куди родичі загиблих передають ордени й одяг, де зберігаються речі наших хлопців зі Зміїного і з інших місць боїв. Він слухав працівників поліції та військовослужбовців, яких ми запрошуємо на обговорення фільмів як експертів. Поступово наш Колясик подорослішав і змінився. Він став дуже активною людиною у громаді. Вірю, що таким буде і надалі».
Кіноклуб у Кілії поступово виходить за межі «Центру пробації». Ідея розширити діяльність виникла у модераторок після перегляду фільму «Мова» режисера Сергія Лисенка. Цей фільм розповідає про волонтерські Безкоштовні курси з вивчення української мови та їхні поїздки на Схід. Модераторки кіноклубу вирішили відкрити такі курси на базі місцевої громадської організації «Захистимо разом» спільно з її активістами. Обговорили цю ідею з головою громадської організації, волонтерами. Але для початку роботи мовним курсам були потрібні українські книжки.
«Ми думали, у кого просити допомоги, і вирішили звернутися до своїх – у Мережу DOCU/CLUB, – ділиться пані Людмила. – Координаторка з прав людини Мережі Ліна Бабич розповіла про нашу потребу кіноклубу при Львівській муніципальній бібліотеці, а вони відгукнулися і відправили нам 50 українських книжок! Уявляєте? Ось так ми зрозуміли, що ми не просто один кіноклуб у маленькому місті, а частина великої родини однодумців».
Книжки від львівського кіноклубу
З початку року кіноклуб разом з усією Мережею DOCU/CLUB у складі ГО «Докудейз» долучився до ще одного великого проєкту – інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей». Ця проблема з кожним роком набуває все більш загрозливих масштабів. Громадська організація «Докудейз» разом з партнерами проводить просвітницьку діяльність серед вчителів, старшокласників та їхніх батьків, щоб інформувати про ризики, що чатують на дітей в інтернеті, та надати знання про дієві засоби захисту від сексуального насильства онлайн. Кіноклуб у Кілії також розпочав цю роботу, адже модераторки вже налагодили звʼязки із навчальними закладами міста і проводять там покази і обговорення документальних фільмів.
«Працюємо з ними вже другий рік, – розповідає Людмила Якименко. – Від дітей така віддача йде! Ми щирі у розмовах з ними, а діти це дуже відчувають. Тепер будемо показувати фільм “У сітях” про сексуальне насильство в інтернеті. Він непростий, але ж ця біда набирає обертів, треба захищати дітей».
Модераторки провели показ та обговорення фільму для батьків, чиї діти перебувають на обліку, – а це вразлива категорія. З початку року вже провели покази в місцевому Центрі надання соціальних послуг, центрі зайнятості, службі у справах дітей, охопили навіть співробітників місцевого відділення поліції.
Ідей у невеличкої команди ентузіастів багато, натхнення для їхньої реалізації також вистачає. «Наш двигун не зупиняється, бо ми його безупинно по колу заводимо, – сміється Людмила Якименко. – Ти бачиш, як люди, котрі свого часу спіткнулися і отримали вирок, за допомогою документального кіно стають на ноги і повертаються до нормального життя. Ти розумієш, що пробація справді допомагає їм. І це – найцінніший для нас результат роботи».
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні та Національним фондом на підтримку демократії (NED).
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
