Початок роботи в правозахисті та співпраця з Docudays UA

З 1995 року я почав працювати в Раді Європи. Робота цієї організації вимагала тісного співробітництва з правозахисним сектором в Україні. Уже в 1996 р. ми провели Всеукраїнську конференцію неурядових організацій, де були учасниками понад 200 представників, фактично це був початок співробітництва з основними правозахисними організаціями, які на той час працювали в Україні. Від того часу склались тісні ділові і дружні відносини з харківською правозахисною групою, з МТПЛ (Міжнародним товариством з прав людини), відділеннями Міжнародної амністії в Україні, практично усіма, хто працював і продовжує роботу в сфері правозахисту. По закінченні роботи в Ради Європи я продовжив роботу вже в неурядовому секторі, започаткувавши в 2011 році Українську фундацію правової допомоги. Чотири роки потому я працював у Харківській правозахисній групі.

За Docudays UA я слідкував фактично від його заснування, Українська Гельсінська спілка була одним із фундаторів фестивалю. Безпосередньо до процесуу я долучився у 2015 році, коли був запрошений в якості члена журі фестивалю для оцінювання фільмів з правозахисної тематики.

Вечірка-закриття Docudays UA 2018

Як це, працювати в журі фестивалю?

Пам’ятаю навіть назви цих фільмів і переможців та весь цей процес. Ми віддали приз фільму «Цап за голос», у якому йшлося про використання хабарів для перемоги під час виборів школярів до органу шкільного врядування в одній з гімназій в африканському селищі. Був виразний фільм про те, як приватному сектору відстояти своє право власності в умовах урбанізації при тотальному наступі міста на острівець приватного життя в будинку. Проблематика, паралелі з якою легко знайти в реаліях сучасного Києва.

У журі тоді були також колега з Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук і фахівець з Канади, митець і організатор документальних фестивалів. Цікаво, що в нас з ним фактично збіглися оцінки, хоч ми переглядали фільми окремо. Мене навіть потішило, що ми всією українською командою говоримо з кінофахівцем однією мовою й оцінюємо однаково.

Серед конкурсних картин тоді був цікавий фільм, пов’язаний з подоланням інтернет-залежності у Китаї (стрічка «Інтернет-залежний», реж. Шош Шлам, Гілла Медаліа). Ішлось про виправний заклад, куди поміщали дітей, які потерпали від такої залежності. Це загальна проблема, яка характеризує сьогочасне суспільство  – «залипання» на гаджети, комп’ютерні ігри, інтернет-залежність набуває інколи хворобливих форм. У фільмі йшлось про методи лікування, що використовувалися в інтернаті в Китаї, піднімалось питання про їх доречність. До слова, фільм був заборонений до перегляду в Китаї… Це дуже непроста проблематика, яка вимагає уваги до себе і змушує замислитись.

Вручення приза DOCU/ПРАВО на церемонії нагородження Docudays UA 2018

Виклики для режисер(ок)ів, які працюють з темами, що стосуються порушень  прав людини

Як на мене, фільм на правозахисну тематику повинен, з одного боку, бути елементом постановки проблеми. А з іншого, було б добре, якби він містив і певну відповідь щодо подолання цієї проблеми, надавав загальний зразок – певні моделі чи алгоритми вирішення ситуації. Зрозуміло, що це не може бути в плакатному стилі: «Телефонуйте нам, ми Вам допоможемо», але водночас стрічка не мусить, знаєте, заганяти в глухий кут, просто драматизуючи ситуацію. Зрозуміло, що не слід  вдаватись до «соціалістичного реалізму» і зображати сильного героя – близьку до ідеалу людину, яка завжди долає проблему, але, однак, важливо демонструвати, що вихід із ситуації є. Зрозуміло, що важливою є роль дієвих державних органів. Передовсім повинна бути ефективною система правоохоронних органів, яка б працювала належно на всіх рівнях, і до якої ставились би з довірою.

Це власне те, з чим працюють правозахисні організації, надаючи і безпосередню допомогу у випадку порушення прав, і докладаючи зусилля для змін на інституційному рівні правоохоронних органів. Робота йде передусім для подолання чинних проблем, які є найбільш серйозними і загрозливими, і визначаються як національними, так і міжнародними моніторинговими інститутами – і в цьому випадку йдеться про широкий спектр проблемних питань  – подолання домашнього насильства, питання захисту різних вразливих груп, як от ромів, представни_ць ЛГБТ, осіб, що перебувають в місцях несвободи. Це також дуже гострі питання допомоги тим, хто виїхав у зв’язку із збройним конфліктом з непідконтрольних уряду України територій, або проживає поблизу в зоні конфлікту.

Звісно, успішний результат залежить також від таланту команди, яка знімає кінопродукт, але хотілося б бачити у фільмі людину, яка завдяки своїм діям, націленості на результат, може досягти виправлення ситуації, адже сьогоднішнє документальне кіно має тримати руку на пульсі головних проблем суспільства.

Про особисті кіновраження

Фільм, який залишив у мене найбільше враження з різних років кінофестивалю – це «Інший Челсі» режисера Якоба Пройса, він є і в колекції DOCU/КЛУБів. Власне, це фільм з певним пророцтвом, адже в ньому ми бачимо саме те середовище, яке стало осередком для виникнення і розгортання конфлікту на Донбасі. Режисер показав і умови, і життєві інтереси звичайного середнього жителя Донбасу, йому вдалося зробити справжній зріз життя регіону.. І, власне, сучасний збройний конфлікт на Донбасі був розпалений Росією з врахуванням тієї ситуації олігархічного і разом з тим депресивного Донбасу.

Чільне фото  – дискусія після показу стрічки «Стираючи Девіда» у кінотеатрі «Київ», надане прес-службою «Кіномедіа».