Елізабет - мама хлопця з епілепсією, який має особливі освітні потреби. Вона зафільмувала повсякденне життя своїх дітей: старшого сина Нордала та його молодшої шестирічної сестри Карли.
Зокрема, картина правдиво та детально показує стосунки дітей з радісними і сумними моментами, конфліктними ситуаціями, роздратуванням, хвилинами невдоволення з боку дівчинки своїм «особливим» старшим братом і, разом з тим, спільними іграми, «обіймашками» щирою допомогою Карли Нордалу в його повсякденних потребах.
Червоною ниткою сюжету проходить тема турботи та толерантності Карли до Нордала, попри певні проблемні моменти у їх стосунках. Через роздуми та ненав’язливі розмови з мамою дівчинка приходить до висновку, що вона любить свого брата і готова турбуватися про нього все життя.
По завершенні показу глядачі поділилися враженнями від фільму і провели паралелі стосовно ставлення до дітей з особливими потребами у нашій державі. Детально зупинилися на системі інклюзивної освіти в Україні і на Херсонщині, забезпеченні необхідною матеріальною базою, спеціальними навчальними програмами та ролі таких дітей у соціумі.
Як розповіла голова правління ГО «Сонячні діти Херсонщини» Ірина Ханікова, інклюзивна освіта на Херсонщині є. Відкриті інклюзивні групи у дитячих садках, створені інклюзивні класи у школах:
«Інклюзивна освіта в нас є. Проте якої вона якості - то вже інше питання. За сім років існування нашої організації ми об'єднали понад 50 сімей, у яких виховуються діти з синдромом Дауна. Останнім часом до нас приєднуються і діти з іншими нозологіями.
Чотири роки тому ми розпочали свою освітню діяльність з дитячих садків. Сьогодні в них катастрофічно не вистачає психологів, логопедів та дефектологів. У школах доводиться стикатися з нерозумінням і страхом. Директори шкіл часто бояться відкривати в себе інклюзивні класи і запрошувати туди дітей з особливими освітніми потребами. Державні субвенції для навчальних закладів можуть бути, а можуть і не бути. У гіршому випадку всі турботи щодо матеріального забезпечення, придбання дидактичних матеріалів лягають на плечі батьків.
Дуже хотілося б, щоб інклюзія була не лише в освіті. Суспільство має бути таким, щоб дитині було комфортно в ньому вирости, стати підлітком і дорослим. В нас же дуже часто про таких дітей забувають після закінчення ними школи».
Кадр з фільму «Карла й Нордал»
Своєю чергою державна експертка з питань інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України Лариса Самсонова повідомила, що кількість дітей з особливими освітніми потребами, які вступають на навчання до загальноосвітніх шкіл, зростає з кожним роком:
«У 2017 році, коли був прийнятий Закон «Про інклюзивну освіту», в школах України налічувалось 2,5 тисячі дітей з особливими освітніми потребами на 4,5 мільйона учнів. Торік вже було 25 тисяч. Це ще дуже маленький відсоток. Але школа побачила цих дітей, побачила їх різноманіття. І школа вчиться на практиці. Дуже не вистачає професійних громадських організацій, які б надавали освітнім закладам фахову допомогу.
Минулого року Міністерством був затверджений професійний стандарт вчителя, в якому є така компетентність, яка називається «інклюзивна». І тепер вищі заклади освіти мають впровадити предмети, які навчатимуть майбутніх педагогів працювати з дітьми з особливими потребами. А ті вчителі, які вже працюють, вони підвищують рівень кваліфікаційної освіти. Громадські організації можуть стати суб'єктами надання цих курсів підвищення кваліфікації, якщо отримають відповідні ліцензії».
Проєкт «Мережа DOCU/CLUB — за реформи!» фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.
Тетяна Назаренко
