Серед авторів фільму – режисери-документалісти, які з перших днів протесту знімали події, людей Майдану, фіксували протистояння із силовиками. Цей фільм став першою українською повнометражною документальною стрічкою про Революцію Гідності. 

У лютому 2014 року команда ГО "Докудейз" звернулася до режисерів із проханням надати свої найкращі кадри з Майдану. На це прохання відгукнулися Володимир Тихий, Андрій Литвиненко, Катерина Горностай, Юлія Гонтарук, Андрєй Кісєльов, Роман Любий, Олександр Течинський, Олексій Солодунов та Дмитро Стойков. Режисер Роман Бондарчук поєднав отримані кіноновели у цілісну картину Українського протесту. Вже у березні 2014 відбулася прем’єра фільму. 

Відтоді минуло 10 років, але ця картина так само збирає повні зали. 

19 лютого Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану у Будинку профспілок ледь умістив усіх охочих переглянути стрічку. Багато глядачів прийшли, щоб прожити разом з героями фільму "Євромайдан. Чорновий монтаж" ті три місяці боротьби, відчути та побачити Революцію Гідності очима авторів фільму.  

До обговорення фільму долучилися історик, громадський активіст та політик Володимир В’ятрович, адвокатка родин Небесної Сотні, військовослужбовиця ЗСУ Марина Ліліченко та адвокатка потерпілих під час Майдану Оксана Михалевич. 

"Фільм цілковито занурює в атмосферу Майдану. Дуже талановито передано те, що ми пережили. Таке враження, що бачиш не тільки картинку, а й відчуваєш цей запах Майдану, дух нашого протесту, – поділився своїми враженнями Володимир В’ятрович. – Дуже важливо, що ми маємо можливість самі собі нагадати, що насправді Майдан – це наша перша перемога у війні з росією. З нього почалася наша новітня війна за незалежність. Саме Майдан навчив нас вірити у свою перемогу і брати на себе відповідальність за країну".

Під час дискусії, осмислюючи уроки Революції Гідності, її перемоги та ті вимоги, які не були виконані, Володимир В’ятрович наголосив, що, на жаль, досі не покарані усі винуватці злочинів проти Майдану. Ще одним важливим, але невиконаним завданням він вважає відкриття Меморіалу Героїв Небесної Сотні (з причини накладення арешту на ділянку у “Справах Майдану” – ред.): "Фізичні об’єкти в просторі, інфраструктура пам’яті про Майдан – це те, за що тримається пам’ять звичайних людей. Тим більше, що підростає нове покоління, яке було ще зовсім маленьким під час тих подій. Мені прикро, що на Алеї Героїв Небесної Сотні досі стоїть лише стихійний пам’ятник, який залишився з лютого 2014 року. І це все, що ми зробили і на що ми спроможні як суспільство для вшанування пам’яті героїв. Ми маємо це виправити, щоб зберегти ланцюг пам’яті про Майдан для наступних поколінь".

Про запит суспільства на справедливе покарання винуватців злочинів на Майдані говорила з учасниками дискусії адвокатка Марина Ліліченко. Вона нагадала, що судова реформа була однією з вимог Майдану, а невтішний стан розгляду справ потерпілих на Майдані у судах є наслідком відсутності цієї реформи. 

"Законодавство у нас непогане, і в цілому судді за бажанням мають всі інструменти, щоб керувати процесом і ефективно проводити розгляди справ. Але є дуже небагато суддів, які готові брати на себе цю відповідальність, – констатувала Марина Ліліченко. – Розслідування деяких епізодів триває і досі, дуже багато справ передаються до суду, але там відбувається системне затягування справ. І це – величезна проблема, яка досі залишається невирішеною".

Аналізуючи причини, що роблять можливим такий стан справ у судах, адвокатка Оксана Михалевич додала: "Після закінчення Революції був великий суспільний запит на справедливість. Але за ці 10 років суспільство від цієї теми вже втомилося. Громадські активісти, журналісти перестали ходити на судові засідання у справах Майдану – і це правда. Інтерес до цієї теми спалахує до річниць розстрілів. Це дуже болюча для мене ситуація. Якщо постійного суспільного запиту не буде, ми будемо ще довго розслідувати справи Майдану, шукати та карати винних". 

Володимир В’ятрович додав, що до зменшення суспільного запиту спричинилася, серед іншого, і війна: «Це об’єктивна причина, війна дещо замулює пам'ять про Майдан – і це є одним із її численних злочинів. Зрозуміло, чому так стається: зараз ми є свідками ще страшніших подій, коли гине багато людей і знищуються цілі міста. Але ми маємо зрозуміти, що навіть на фоні таких страшних втрат нам дуже потрібен досвід Майдану. Ми маємо зберегти пам’ять про нього. Це допоможе підживлювати суспільний запит і тримати контроль над досягненням справедливості».

Фото Національного музею Революції Гідності
Автор Богдан Пошивайло

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації й не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.