У програмі — 12 документальних стрічок з останньої програми титульного Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.  Це фільми українських і іноземних режисерів/-ок про ідентичність і стійкість, війну і памʼять. Серед них –  фільм «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк, який Україна висунула на 99-ту премію «Оскар», фільм “Відкритий світ” Романа Хімей і Яреми Малащука, який увійшов до шортліста премії Європейської кіноакадемії, а також фільм “Ілюзія тихої ночі” Ольги Чорних, який знімали 40 операторів у різних куточках України.

Серед ключових тем цьогорічного фестивалю — демократія участі та деколонізація. Як історія впливає на наше сьогодення? Як осмислення минулого допомагає краще зрозуміти себе й визначити, яким ми бачимо майбутнє? Ці питання порушують і фільми фестивальної програми, і дискусії, що відбуваються після переглядів.

Про це в онлайні говорили історикиня Марія Тахтаулова та історик Антон Лягуша під час дискусії «Побачити своє. Деколонізація через локальну історію і пам’ять». Ділимося головними думками зустрічі, які можуть стати відправною точкою для обговорень у ваших кіноклубах.

Деколонізація — це не лише про пам’ятники й назви вулиць. Імперська та радянська спадщина живе також у звичних нам історіях, культурних образах, фразах із фільмів, які ми повторюємо, часом навіть не замислюючись, звідки вони взялися. Деякі наші уявлення про світ і самих себе формувалися під впливом радянської культури, яка десятиліттями нав’язувала власний погляд на історію. Щоб будувати майбутнє, важливо навчитися помічати цей вплив і переосмислювати його.

«Деколонізація — не процес уніфікації історичної пам’яті», — наголошує історик Антон Лягуша. Різні регіони України мають власний історичний досвід, тому не може бути однієї універсальної відповіді на всі питання минулого. Важливо не замінити один обов’язковий погляд на інший, а навчитися досліджувати історію, говорити про неї та чути різні голоси.

Від Пушкіна до Сковороди

У Харкові повномасштабне вторгнення Росії стало каталізатором змін у ставленні до міської спадщини. Показовою є історія вулиці Пушкінської, яку перейменували на честь Григорія Сковороди. Це не просто нова назва на табличці. Вона спонукає запитати: хто такий Сковорода, чому його ім’я важливе для української культури й чому раніше в нашому просторі так багато місця відводилося російським діячам?

«Через таку доволі утилітарну річ, як назви вулиць, ми звертаємося до більш глибинних шарів і таким чином досліджуємо й віднаходимо себе, бачимо своє, яке нам колись було заборонено бачити з колоніальних причин», — пояснює історикиня Марія Тахтаулова.

Саме так зміна міського простору може стати приводом для відкриттів. Коли на мапі Харкова імена Лермонтова й Чайковського поступилися місцем Майкові Йогансену та Миколі Семенку, містяни отримали нагоду дізнатися більше про українських митців Розстріляного відродження.

Деколонізація починається з уміння ставити запитання про звичні речі й разом шукати на них відповіді. Документальне кіно може стати приводом для таких розмов — про історію своєї громади, пам’ять, ідентичність і те, яким ми хочемо бачити наше майбутнє.

Саме для цього існують кіноклуби: щоб дивитися кіно, обговорювати складні теми й чути одне одного. 

Хочете, щоб Мандрівний Docudays UA завітав і до вашої громади? Заповнюйте заявку на участь та долучайтеся до спільної фестивальної подорожі.

А якщо наразі немає можливості організувати власну подію — приходьте на покази Мандрівного у своєму місті або долучайтеся до онлайн-зустрічей. Стежте за розкладом фестивалю і продовжуйте важливі розмови разом із нами!

23-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обовʼязково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.