Модерувала розмову Інна Кондратьєва, координаторка онлайн-розвитку Мережі DOCU/CLUB. Під час дискусії глядачі й глядачки говорили про те, чому під час війни людині потрібні не лише безпека і їжа, а й культура, яка допомагає не втратити людяність.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Харківський театр ляльок імені Віктора Афанасьєва перетворився на справжній осередок спротиву. Тут фасували гуманітарну допомогу, ділили хліб, рятували містян і шукали способи бути корисними Харкову, який росіяни методично руйнували артилерією.
Одна з учасниць зустрічі згадала розповіді знайомих, які приходили в театр у той період: «Там був неймовірний волонтерський хаб. Люди допомагали іншим під обстрілами, хоча самі потребували захисту й допомоги».
Попри смертельну небезпеку, актори залишалися митцями. Вони спускалися до дітей у метро та укриття, повертаючи малечі шматочок вкраденого дитинства там, де дорослі шукали прихистку від російських ракет.
Поки у місті тривають жорстокі обстріли, під землею лунає дитячий сміх – актори Харківського театру ляльок тримають у руках маріонеток і грають виставу просто на бетонній платформі метро. Саме ця сцена фільму стала однією з найбільш обговорюваних під час зустрічі. «Мене просто мурашило на кадрах, де актори лялькового театру грають у метро», – поділилася емоціями учасниця обговорення.
Вистави в метро не могли зупинити війну. Але вони давали дітям і дорослим відчуття тепла, підтримки та нормальності саме тоді, коли це було найбільш необхідно. Особливо влучно цю думку сформулювала учасниця з Харкова: «Мистецтвом ми не лікуємо душу. Ми просто живемо. Людині недостатньо лише їсти, спати й бути в безпеці. Вона потребує чогось більшого».
Фото з архіву ГО «Докудейз»
Глядачі зауважили, що одним із найпотужніших маркерів воєнної реальності у стрічці є злам звичного життя героїв, який режисерка зафіксувала через простий монтажний стик. «Чоловік дає дуже спокійне, глибоке інтерв'ю про мистецтво, а вже в наступному кадрі з’являється у пікселі, у військовій формі, – поділилася враженнями глядачка Ірина. – Він каже: "Коли ми повернемося, мистецтво буде зовсім іншим", і ти чітко усвідомлюєш, що це говорить людина, яка прямо зараз проживає кардинально інший, екзистенційний досвід».
Фільм «Харків. Як вистояв театр ляльок» став нагадуванням про те, яку ціну українська культура платить сьогодні за право бути і звучати рідною мовою. Культура під час війни не скасовує жорстоку реальність і не захищає від фізичної небезпеки, але вона дає сили цю небезпеку пережити, зберегти ментальне здоров'я і залишатися людьми.
Наступна зустріч онлайн-кіноклубу Docudays UA відбудеться 25 червня о 17:00.
Глядачі та глядачки зможуть переглянути документальну стрічку «Моя щаслива непроста родина» режисерки Тесси Луїзи Поп. Фільм досліджує складні родинні зв’язки, тонкощі виховання, пошук власної ідентичності та особисті історії, які здатні повністю змінити уявлення людини про саму себе.
Реєструйтеся на подію за покликанням: https://forms.gle/DYMePUKRnspkx788A.
Чільне фото з архіву ГО «Докудейз».
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
