Понад 2 роки картину в Україні знімала, мабуть, найтитулованіша команда кінематографістів, з тих, що коли-небудь приїжджали в Україну. Виконавчим продюсером стрічки став Терренс Малік, володар «Золотої пальмової гілки» в Каннах, композитором – володар «Оскара» Аттікус Росс, звукорежисером – Джордж Сімпсон, який працював над фільмами «Втеча з Шоушенка» й «Догма». Ну а сам Стів Гувер – переможець престижного кінофестивалю «Санденс» (гран-прі та приз глядацьких симпатій у документальному конкурсі за фільм «Кревний брат»).

За лічені місяці в прокаті «Майже святий» встиг отримати гран-прі російського фестивалю авторського документального кіно «Артдокфест», очолити список найвпливовіших документальних кінокартин з усього світу за версією міжнародної організації Social Impact Media Awards (SIMA) та зібрати аншлаг на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA.

«Майже святий» – це не перший фільм про Геннадія Мохненка. Як ви познайомилися з героєм свого фільму?

Мені розповіли про історію Геннадія друзі, які знімали його для свого проекту в Україні. Вони запропонували мені зняти фільм. Після перегляду відзнятого матеріалу про Геннадія я відчував, що його історія – це великий сюжет для документального фільму. Він справив великий вплив на своє місто. Я думаю, що багато в чому він кидає виклик упередженням і може змусити людей задуматися. Мені здавалося, що я сприймав Геннадія інакше – не так, як писали про нього в ЗМІ.

Чому ви вирішили перейменувати картину з «Крокодил Геннадій» на «Майже святий»?

Я вибирав між назвами «Майже святий» і «Крокодил Геннадій», коли фільм був уже на завершальному етапі.

«Крокодил Геннадій» має певний сенс для людей у країнах колишнього СРСР, але для глядачів на Заході ця назва не зрозуміла, поки не подивляться фільм. Крім того, багато людей просто не могли вимовити це найменування, тому просто називали його «crocodile movie». У нас була можливість перейменувати фільм, і ми обрали назву «Майже святий».

Стів Гувер на зйомках фільму

Фільм «Майже святий» показали в Україні, Росії, США. Як реагує на події в картині аудиторія в різних країнах?

Реакція на фільм у США сильно відрізняється від української та російської. Є безліч нюансів у фільмі, які західні глядачі не розуміють тому, що не знають усіх культурних передумов. Багато американських глядачів не можуть повною мірою зрозуміти політичну напруженість в Україні й те, що Геннадій уособлює дилему, яка стоїть перед багатьма українцями.

Я не відвідував покази фільму в Росії, але реакція там була дуже позитивною. Ми навіть отримали головний приз на ArtDocFest у Москві.

Як на мене, росіяни й українці сприймають «Майже святий» значною мірою під впливом особливого політичного нахилу. Фільм не претендує на пропаганду будь-якими засобами, але наявна в стрічці напруженість все-таки відчувається.

«Майже святий» – фільм про активіста й громадського діяча, який робить усе можливе в зламаній системі. Для того, щоб зрозуміти Геннадія, ви повинні усвідомити, що все, що відбувається навколо нього, у підсумку впливає на все, що він робить.

Для мене велика честь, що фільм побачили в Росії та Україні. Багато в чому це саме те, для чого я знімав цей фільм.

Що не ввійшло до фільму?

Існує так багато архівних кадрів, годин інтерв'ю та інших історій, які не потрапили до фільму. Скоротити фільм – це був справжній виклик. Адже ми мали справу не зі сценарієм, а з реальним життям. Я був зацікавлений у роботі з Геннадієм. Я відчував, що його мотиви найкраще зрозуміти через його розмови й взаємодію з людьми, яким він намагався допомогти. Я завжди пояснюю, що мій фільм – це не вичерпний погляд на Геннадія, а погляд на те, що я знайшов цікавого в ньому та в місті, яке він любить.

Геннадій дав нам величезний доступ до його життя й роботи. Він дав нам доступ до архівних кадрів і дозволив документувати інтимні подробиці його роботи. Найщиріші моменти вдалося відзняти саме тоді, коли двері в його кабінет були зачинені, і він говорив з людьми, яким намагався допомогти.

Я не знаю Геннадія дуже близько, але коли я запитав, чи є фільм точним відображенням його особистості, він сказав: «Стів, це справжній документальний фільм, і я не став би нічого змінювати». Він був перед камерами й у ЗМІ протягом тривалого часу, перш ніж я почав робити свій фільм, тому присутність камери на нього ніяк не вплинула – на відміну від тих, хто не звик до камери взагалі.

Геннадій Мохненко, головний герой фільму під час зйомок. 

Чи були у вас певні очікування, стереотипи, коли ви їхали в Україну? Чи змінилися вони за 2 роки роботи над фільмом?

Я ніколи не був в Україні до зйомок, тому й не знав, чого очікувати. Я зробив усе можливе, щоб досліджувати Маріуполь, але навіть дослідження ніколи не зможуть по-справжньому підготувати вас до фактичного досвіду. Я люблю промисловий фон, море, людей і сільську місцевість. Маріуполь – це прекрасне місце, у ньому живуть люди, які через багато що пройшли.

Хоча більшу частину конфлікту я спостерігав здалеку, я відчував себе дуже тісно пов'язаним з людьми й подіями в Україні. Безумовно, моє сприйняття того, що відбувалося, змінювалося протягом усього знімального процесу. У якийсь момент моє життя було під загрозою, я думав, що міг би померти в Україні. Ці переживання та події, неймовірний досвід створення фільму дали мені глибокий зв'язок з Україною й любов до неї.

Як документаліст ви відчуваєте різницю в роботі в США та в іншій країні?

Це мій другий фільм, знятий у чужій країні. Я думаю, що було б набагато легше зробити фільм на внутрішньому ринку, у США. Проте вважаю, що кінематограф – це важка робота, і кожен проект цінний саме унікальними викликами, які ти перед собою ставиш.

Ви показали «Майже святий» у березні на фестивалі Docudays UA. Вам вдалося подивитися якісь українські фільми?

У мене був неймовірний досвід участі в Docudays. Я зустрів багато неймовірних режисерів та сподіваюся повернутися. Один з моїх улюблених фільмів, до речі, – «Плем'я» Мирослава Слабошпицького.

Текст: Катя Куницька для LB.ua.