І тут проявляються всі парадокси сучасного цивілізації: у Європі та США не можна викидати подібне сміття на звалища, проте цілком законним є його вивезення до країн «третього світу». Попри те, що згідно з Базельською конвенцією заборонено транспортувати токсичні відходи до країн, які розвиваються, на практиці відбувається зовсім інше.

З усього обсягу електронних відходів лише близько 25% переробляються, інші ж 75% потрапляють до країн, як-от Гана. Тут розташоване одне з найбільших у світі сміттєзвалищ списаної електроніки. Щоденно місцеве населення у примітивний спосіб — за допомогою спалювання пластикових оболонок — вилучає з електронного мотлоху метали.

Про це і йде мова в документальному фільмі «Край електросміття», який в онлайні переглянули діти та підлітки — учасники/-ці Zero Waste Camp Liubotyn. Стрічка закінчується тим, що закадровий голос говорить нам: «Отримані метали експортуються з Африки, переважно багатонаціональними компаніями, назад до “розвиненого” світу. В результаті переробки та спалювання електронних відходів у навколишнє середовище потрапляють токсичні пари з пластмас, хімічних речовин і важких металів, таких як свинець, ртуть, кадмій. Це може спричиняти гостре ушкодження легень, клітин крові й нирок, підвищувати ризик ракових захворювань, перешкоджати розвитку мозку, особливо у дітей».

Кіно викликало жваві відгуки в глядачів та глядачок. Під час обговорення вони емоційно співчували не тільки людям, які вимушені жити та працювати у таких жахливих умовах, але й домашнім тваринам, що харчуються рештками від вогнищ, на яких спалювали різного роду пластмаси. Так, юна Даша зауважила: «Звірі не винні. Вони страждають через недбалість людей. Фільм показує, чого не можна робити».

А пані Олена Калишевська, яка переглянула стрічку разом із сином та кішкою, зазначила: «Дуже вразив фільм. Після нього залишається чітке розуміння — треба сортувати відходи! Не жити сьогоднішнім днем, а думати про майбутнє».

Модератор кінопоказу — керівник клубу медіапросвіти Docudays UA «ДУМАй!» Юрій Чумак — закликав подумати про те, що кожен може зробити задля того, аби кількість електросміття зменшувалася, принаймні в Україні. А діти запропонували:

• не займатися гонитвою за брендами та новими моделями, якщо наявні смартфони, планшети, ноутбуки тощо цілком влаштовують якістю своєї роботи;
• намагатися ремонтувати, а не одразу викидати гаджети, які зламалися;
• у разі, якщо техніку вже неможливо «повернути до життя», слід спробувати знайти їй інше призначення, хай і суто декоративне. Наприклад, в сучасних дизайнах часто використовують друкарські машинки, які вже давно вийшли з ужитку, але надають особливу атмосферу інтер'єру. А ще краще віднести непотрібну електроніку в центри утилізації техніки, де з неї виокремлюють деталі, які ще можна використовувати (у такому випадку можна навіть сподіватися на отримання певного доходу).

На завершення екологиня, координаторка Zero Waste Camp Liubotyn Анна Прокаєва подякувала учасникам та учасницям заходу за активність і зацікавленість у тематиці екосвідомості. Вона висловила впевненість у тому, що нинішні підлітки, коли виростуть, зможуть розбудувати таку Україну, в якій буде легко дихати.

Георгій Кобзар

Чільне фото з архіву Docudays UA