Програма чотириденного семінару була надзвичайно насиченою. Експерти та експертки різних сфер – від бізнесу, лобіювання й адвокації до сучасного мистецтва та медіа – читали лекції, робили воркшопи, круглі столи та майстерні й просто спілкувалися одне з одним. Лекторки мінялися місцями із слухачами, працювали над практичними завданнями в невеликих групах, робили імпровізовані фандрейзингові кампанії, громадські акції та дивилися документальне кіно. Експериментальні стратегії в комунікаціях допомагали громадським активістам та некомерційним і недержавним організаціям знайти рішення тих завдань, які стоять перед ними, і поліпшити взаємодію з місцевими спільнотами. Представни(ки)ці міжнародних організацій вивчали громадянські практики та шукали нові форми партнерства.

Однією з панельних дискусій була дискусія «Документальне кіно та активізм» за участі Аревік Мартиросян, фемактивістки та режисерки з Єревана, Катерини Суворової, режисерки з Казахстану, за модерації комунікаційної менеджерки Docudays UA та DOCU/КЛУБів Олександри Набієвої. У межах панелі розмова також торкнулася й платформи «Сівіл пітч» як проекту, що поєднує активісток і активістів з режисер(к)ами та мережі кіноклубів, яка засобами документального кіно розповідає про права людини.

Географія близько 150 учасниць і учасників охоплювала десять країн, серед них: Україну, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Латвію, Росію та інші країни колишнього пострадянського простору. Але основною темою була все-таки комунікація як найдієвіший інструмент змін. 

Громадський активізм, організації громадського сектору дуже часто працюють з проблемами суспільства, мають справу із людськими стражданнями, а отже для того, щоб розповісти про свою діяльність, повинні знову й знову занурювати читачок і читачів у емоційно некомфортний стан. Один із виходів – знаходити ємні метафори, що дозволять безболісно говорити на складні теми.

Багато заходів у межах семінару концентрувалися на темі сучасного обігу інформації, що, вочевидь, постійно пришвидшується. Інформаційні ресурси часто мають лише чотири секунди, аби лишити читач(ку)а на сайті. Утім, попри всю критику політики та комерціалізації соціальних мереж, саме вони лишаються найдієвішим засобом комунікації.  

Попри те, що в інтернет і, зокрема, у соціальні мережі переважно йдуть розважатися, це не загрожує інформативності змісту. Навпаки, дуже часто розвага допомагає краще засвоїти важливі факти.

Серйозні тести, новини й повідомлення в певному сенсі завжди конкурують за увагу з більш особистим форматом спілкування: розмовами в месенджері. Проте корисно пам’ятати, що соціальні мережі не лише публічний інструмент комунікації, але й невидимі багатьом зв’язки приватного простору. Звісно, така комунікація набагато приємніша за роботу, що передбачає сприйняття текстів, утім це можна враховувати в побудові публічної комунікативної стратегії.

У світлі такої епічної битви за увагу всього з усім у публічному просторі та пришвидшення інформаційного обміну дуже цінним стає вміння стисло та змістовно розповісти про проект, над яким працюєш, про подію, яку організовуєш, у форматі експрес-презентації. Не буде перебільшенням спробувати розкрити смисл, обмежившись, наприклад, 200 словами. У всякому разі, така обмежувальна вправа полегшує розповідь про будь-що в письмовому вигляді: тексти анонсів і публікацій на сайті та в соцмережах. Якщо підходити до тексту як до спілкування, ефективно будувати його як розповідь близькій подрузі чи знайомому.

Якщо спробувати сформулювати акцент у темах обговорень, лекцій і воркшопів, то, певно, він звучав би так: будь-яка справа – це передусім люди зі своєю довірою, переконаннями та почуттями, і всі ми перебуваємо в процесі пошуку, як побудувати мости між нами, що мали б певний запас міцності для створення спільного простору життя.

Цьогорічний CampCamp відбувався 7–11 листопада в Єревані (Вірменія). Програма семінару мала інтерактивний формат, зміст якої значною мірою визначали самі учасники. Метою заходу були – генерація нових ідей, тестування технологій та обмін досвідом.