За офіційною статистикою, близько 400 тисяч українських школярів нині навчаються дистанційно. Серед них — і учні Марганецького ліцею №10 на Дніпропетровщині. Онлайн-уроки, нестабільний зв’язок, відключення світла і тривоги — усе це стало буденністю. Та попри все, вчителька й амбасадорка проєкту еTwinning Ukraine Яна Цикункова знаходить можливість збирати дітей наживо  для розмов, для спільного досвіду, для живого спілкування.

Цього разу приводом для зустрічі став фільм «Джованні та балет на воді». Це один із найпопулярніших фільмів у колекції Мережі DOCU/CLUB. Стрічка розповідає історію хлопця, який мріє взяти участь у змаганнях з балету на воді й не боїться бути інакшим. Для марганецьких підлітків це було перше знайомство з документальним кіно.

«Щиро кажучи, ми хвилювалися перед показом, адже школярі вперше дивилися документальний фільм. Та їхні емоції під час перегляду, активне обговорення, паралелі з життям головного героя підтвердили: усе вдалося. Це була щемна і тепла зустріч. Дуже класні діти», — ділиться модераторка події та комунікаційна менеджерка Мережі DOCU/CLUB Ольга Бабчук.

І справді, фільм обрали дуже влучно. Він захопив із перших хвилин — не спецефектами, а чесністю. Діти уважно слухали, емоційно реагували, а після перегляду довго не могли розійтися. Говорили про мрії й страхи, про підтримку і неприйняття, про те, як важливо не здаватися, навіть коли складно.

«Я вчу дітей: ми з вами і без сторонньої підтримки маємо свої досягнення, і кожному з вас важливо не здаватися на шляху до своєї мети. Історія Джованні стала для них добрим нагадуванням. А як довго ми ще не могли розійтися після показу! Кожен хотів поділитися враженнями. Це якась магія», — розповідає пані Яна.

Магія, однак, мала цілком реальні інструменти. Після перегляду модератори використали інтерактивні методики BIKABLO 2.0 — візуальні інструменти для обговорення, що допомагають формулювати думки, бачити сенси, ставити запитання. Саме тоді, кажуть організатори, і почалися найглибші розмови. Підлітки відверто і сміливо говорили про власний досвід, про упередження, про внутрішню силу.

Це був не просто кінопоказ. Це була демонстрація того, як може працювати кіноклуб у громаді — навіть у місті, що живе під обстрілами, навіть коли навчання відбувається онлайн. Адже простір для діалогу можна створити будь-де — у класі, в актовій залі чи в квартирі. Головне, щоб було бажання чути одне одного.

У Марганці воно є. Є небайдужа вчителька, яка не зупиняється. Є діти, які думають і глибоко відчувають. Є батьки, які підтримують їх за будь-яких обставин. І є документальне кіно — чесне, живе, здатне об’єднати різні покоління в одній кімнаті.

14 лютого в цьому місті говорили не про валентинки. Тут говорили про мрії, сміливість і право бути собою. І, можливо, саме такі зустрічі сьогодні тримають країну не менше, ніж гарні новини.

Проєкт впроваджується завдяки підтримці Мережі DOCU/CLUB, що фінансується Посольством Швеції в Україні та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниц.