У цьогорічній добірці багато українських проектів, які були відзначені на Docudays UA минулих років, майже половина знята жінками-режисерками, а серед нагород, що отримали фільми, можна знайти такі знакові, як призи кінофестивалю Sheffield Doc/Fest і польського Watch Docs. Раді, нарешті, розповісти детальніше про фільми, що відправляться в DOCU/КЛУБи як мегаполісів, так і найвіддаленіших куточків країни, для того, щоб розпочати розмову: як це – мати право бути людиною.

Для показів і дискусій у школах  «Паперові зірки» – акварельна повість про дорослішання та пошуки близькості в складно влаштованому світі. Інна Омельченко, режисерка стрічки, закінчила навчання в Школі документального кіно і театру Маріни Разбєжкіної та Міхаїла Уґарова й дебютувала цією стрічкою. Становлення маленької людини, але вже в політичному контексті, досліджує «Я – Куба» норвезької кінематографістки Осе Свенгайм Дрівенес. Освітлені південним сонцем будні дитячого джазового оркестру в стрічці «Dixie Land» режисера Романа Бондарчука також нагадають про перші складні питання юності.

Інша випускниця майстерні Разбєжкіної та Уґарова – режисерка Анна Бединська – налаштовує оптику зблизька та спостерігає за жінкою, чиє налагоджене життя порушує звістка про те, що вона вагітна дитиною із синдромом Дауна. У стрічці «В іншому світі» вона разом з героїнею дочекається перехідного моменту – пологів.

Данські режисерки Леа Ґлоб і Метте Карла Альбрехтсен проторюють нові стежки в полі особистого, захаращеного стереотипами. За допомогою мови кіно та терапевтичної відвертості своїх героїнь у своєму камерному проекті «Венери» вони знаходять можливість переосмислити мову жіночої сексуальності.

Кадр з фільму Анни Бединської "У іншому світі".

Стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука була частиною програми DOCU/УКРАЇНА Docudays UA-2016. «Інтерсекція» розповідає історію ромської громади невеликого румунського містечка, яка починає й закінчує свій день на перехресті провінційної дороги та міжнародної траси. Зараз дебютний ігровий фільм українського режисера в надзвичайно насиченій фестивальній подорожі, протягом якої вже встиг зібрати дев’ять нагород. Стрічка «Все йде за планом» про боротьбу активістів із незаконною забудовою міста також узяла участь в українському конкурсі 2016 року.

«Домашні ігри» Аліси Коваленко переросли в повнометражний фільм, а у 2017 р. у вигляді короткого метру змагалися в програмі DOCU/УКРАЇНА. Героїня Аліна, її житття та жіночий футбол потрапили у фокус української режисерки. Стрічка «Кава vs. шашлики» Дмитра Бурка про повсякденний бекграунд політичних змагань теж побувала в національній фестивальній програмі цього самого року.

Кадр з фільму "Домашні ігри" Аліси Коваленко.

Одразу три фільми цьогорічної кіноклубної колекції отримали нагороди та відзнаки на Docudays UA-2017. Зокрема, «Нове життя Ґоґіти», який порушує важливу тему соціальної адаптації колишніх ув’язнених. Із формулюванням – «режисер Леван Коґуашвілі зміг підійти достатньо близько, щоб зрозуміти переживання героя і його дружини, при цьому виявляючи повагу до їхньої тихої близькості…» – стрічка отримала спеціальну відзнаку в номінації DOCU/ЖИТТЯ. «Укриття» Анастасії Максимчук – фільм-портрет волонтерів, які самотужки рятують безпритульних тварин – забрав головну нагороду DOCU/УКРАЇНА. А литовсько-норвезька драма жіночого режисерського дуету «Я не тутешня» стала кращою в конкурсі DOCU/КОРОТКО. За словами журі: «Майте Альберді та Ґ’єдре Жіките створюють багатогранний та емоційно насичений світ, який майстерно та артистично заломлюється в їхній оптиці. Наприкінці свого життя героїня та її співмешканці насолоджуються життям з гумором, сумом та повагою, незважаючи на плин часу, що наближає їх до смерті».

Кадр із стрічки "Я не тутешня", режисерки Майте Альберді та Ґ’єдре Жіките.

«Про чоловіків і війну», «Побачимось у Чечні» – фільми, які працюють з непростою темою війни, її фатальним впливом на людину. Фактично розмова точиться навколо посттравматичного синдрому, але, зрештою, торкається й тих наслідків, що неможливо забути, лишити в минулому та розчинити в монотонному повсякденні.

Фільм «Інтернет-залежний» пропонує зазирнути в чорне дзеркало, у якому відбивається ідилічне злиття із цифровим світом. Прем’єра стрічки відбулася на Sundance, одному з найважливіших фестивалів незалежного кіно. Режисерки Гілла Медаліа нагороджена Премією Пібоді та має три номінації на «Еммі», а Шош Шлам має за плечима театральний коледж, магістерську ступінь з порівняльного літературознавства та навчання в Нью-йоркській Школі візуальних мистецтв. 

Кадр зі стрічки "Інтернет-залежний" Шош Шлам та Гілла Медаліа.

Серед стрічок, що зібрали нагороди впливових фестивалів: «Сирійська історія кохання» режисера Шона МакАллістера про стосунки Амера й Раґди на тлі «арабської весни», яка у 2015 році отримала Головний приз журі на Міжнародному фестивалі документального кіно у Шеффілді, Приз журі Міжнародного кінофестивалю Watch Docs та особливу відзнаку журі на Міжнародному фестивалі документального кіно «Флаертіана»; «Майже святий» – стрічка Стіва Гувера про дитячий притулок, організований маріупольським священиком, яка отримала Головний приз Artdocfest та Little Rock Film Festival як кращий документальний фільм.

Познайомити з улюбленою музикою, скасувати кордони та стерти обмежувальні лінії – проект, який отримує зовсім інший контекст, коли йдеться про перший в історії Північної Кореї концерт рок-гурту. «День звільнення» латвійського режисера Уґіса Олте та норвезького режисера Мортена Траавіка став фільмом-закриттям позаторішнього Docudays UA, створивши неповторну атмосферу зіткнення двох всесвітів. 

Чільне фото – кадр з фільму "Dixieland"  Романа Бондарчука.