«У фільмі Девід Бонд – людина з прізвищем, здавалося б, супергероя, агента 007 – стає антигероєм, який намагається себе захистити, стерти всі свої персональні дані».

«Термін «приватність», як і формулювання «право на приватність», увійшли в наш лексикон приблизно із середини 90-х років. Саме це право становить нову реальність і переходить в категорію тих, що є майже головними».

«Ви знаєте, як розслідуються нині кримінальні злочини? Класичний спосіб, описаний у творах Конан Дойла, Жоржа Сіменона та Агати Крісті, уже давно відійшов у минуле. Понад 80-95% справ розслідують через стеження мобільним телефоном, прослуховуванням телефонних розмов. І цю інформацію не завжди оприлюднюють. Зафіксовано також протести з боку провайдерів, які були зобов`язані надавати таку інформацію, що також є незаконною передачею даних. Провайдери фактично здійснювали це розслідування, тому що передавали в правоохоронні органи величезні масиви інформації, які самі мали виокремити та структурувати. Відчуваючи протест, провайдери організували зустріч із нами. Я тоді був представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Нам вдалося домовитися з правоохоронцями, вони послабили тоді тиск на провайдерів, але ця практика залишається й сьогодні. Фактично той, хто користується телефоном, повинен чітко усвідомлювати, що його пересування відстежується, навіть коли телефон вимкнений. Усі наші телефонні розмови записані й зберігаються на великий термін. І ніхто не повідомляє, коли саме вони знищуються».

«Звісно, доступ до інформації з телефонів правоохоронні органи можуть отримати винятково через ухвалу суду.  Проте цієї процедури у нас дотримуються не завжди. І на сьогодні ми маємо таку статистику. Україна – одна з країн-лідерок щодо надання таких доступів, на рік – приблизно 25 000. Але це якщо говорити про законний характер прослуховування. Незаконний характер поширений куди більше. Якщо ми порівняємо, скажімо, з Великобританією, де 60 мільйонів жителів: там таких дозволів видається до сотні, декілька сотень на рік».

«У фільмі «Стираючи Девіда» порушено декілька суттєвих проблем, які герой намагався продемонструвати на власному прикладі, визвавшись бути такою собі мішенню. Я б звернув вашу увагу на ще один важливий епізод, коли Девід прийшов у клініку й розмовляв з лікарем своєї дружини, запитуючи, які записи містяться в цьому лікарняному закладі та чи можна отримати доступ до них. Ви могли бачити, на моніторі комп'ютера було тільки його прізвище, ім`я та номер телефону. Усе решта – недоступне, або ж його там не було взагалі. Це окремий й важливий момент: захист персональних даних вразливого характеру, що повинні отримувати особливий режим забезпечення. Такі дані заборонено збирати навіть за умови одержання дозволу. Коли ви заповнюєте якусь угоду й навіть даєте свій дозвіл на використання персональних даних, здебільшого це найчастіше просто «фількина грамота». Найкоректніше ця процедура відбувається, коли ви подаєте пакет документів на отримання візи. Там обов`язково підписуєте окрему угоду, яка передбачає все, що корелює з вимогами закону. І це, мабуть, єдиний випадок, коли йдеться справді про узгодження з нормами законодавства, та чи не єдина валідна процедура. Оскільки вказується, хто збирає інформацію, у якому обсязі, де вона буде зберігатиметься й скільки буде зберігатися».

«Я звернуся до декількох практиків Європейського Суду, які вказують на те, як ця інституція стежить за забезпеченням права на приватність, тобто статті 8 Конвенції. Зазначу, що це право на сімейне житя, право на приватне життя, право на житло й право на кореспонденцію. У статті 8 Конвенції також ідеться про обмеження, які дозволяються державі. Тобто поле, у якому держава отримує право втручатися, якщо таке втручання є законним і в її інтересах. А саме в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, захисту правосуддя, захисту прав та інтересів інших осіб і декілька інших фрагментів – держава отримує право втручатися в приватне життя. І таке втручання не вважатимуть порушенням права на приватніть. Наприклад, справа «Букур і Тома проти Румунії», яка була у 2000-х роках. Суд визнав порушенням доступ до інформації й прослуховування приватних розмов. Пан Букур працював у секретних службах у департаменті, що займався забезпеченням прослуховування розмов. Йому не сподобалося те, що був наказ на прослуховування представників опозиції влади та журналістів. Букур оприлюднив на прес-конференції інформацію про факт прослуховування. Пан Тома (шеф-редактор однієї з румунських газет) був серед тих, кого прослуховували та чиї записи прослуховування оприлюднив Букур».

«На європейському рівні вже вироблені правила, закріплені директивами Європейського Союзу. Для розвитку цих директив 1995-го року розроблена нова версія Конвенції про захист персональних даних. Закон про захист персональних даних України фактично дублює всі вимоги, висловлені в цій конвенціїї. Але, на жаль, цей Закон в Україні виконують лише на 3–5 відсотків».

«Закон про захист пероснальних даних передбачає обов’язок надавати відповідь за запитами особи. Особа мусить знати, де зберігаються її персональні дані. Має право ознайомитися з обсягом таких даних й має право виправити, якщо вважає їх хибними».

Захід відбувся в рамках співпраці Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та кінофестивалю короткометражних фільмів про журналістику «Кіномедіа».

Усі фото надані прес-службою «Кіномедіа»