Великі історії успіху та системні трансформації починаються з маленьких змін. Маленькі зміни творяться простими кроками. Наприклад, походом у кіноклуб та переглядом документального кіно. Одного разу жителі кількох громад переглянули та обговорили документальний фільм режисера Романа Бондарчука «Українські шерифи». Стрічка оповідає про двох чоловіків зі Старої Збур’ївки Херсонської області, що взяли на себе обов’язки частково поліції, частково охоронців правопорядку та соціальних працівників у селі. 

Після перегляду учасники/-ці дискусії, зокрема, ветерани та ветеранки АТО, зацікавилися: як їм стати шерифами? Аби бути корисними спільноті, де вони живуть, наприклад охороняти своє село чи допомагати адаптуватися ветеранам бойових дій. Ці обговорення дали імпульс обміну досвідом між громадами. А після — започаткуванню та успішній діяльності 11 нових громадських організацій у різних куточках області. 

Одного разу діти в школах України подивилися та обговорили документальну стрічку «Булер» американського режисера Лі Гірша. Фільм пропонує нам кілька відвертих, сміливих та емоційних історій про те, як шкільний булінг впливає на життя дітей та їхніх сімей. Автор стрічки й сам зазнавав цькування у школі. Тож він створив цю роботу, щоб допомогти та вплинути як на жертв булінгу, так і на тих, хто потребує спонуки до емпатії. Перегляд фільму викликав серед школярів значне обговорення: траплялися і сльози, і палкі суперечки. Майже в кожному класі розмова спонукала дітей значно краще розпізнавати булінг та відверто говорити про нього. Були учні, які після проведених уроків зрозуміли, що їхня поведінка щодо інших є булінгом, і попросили допомогти їм позбутися цієї агресивної звички. 

Ось ще кілька історій.

Одного разу американський режисер Еррол Морріс зняв фільм про судового психіатра на прізвисько Доктор Смерть. Чоловік отримав це назвисько за феноменально велику кількість висновків, на основі яких суди призначали обвинуваченим смертну кару. Режисера зацікавила історія одного із засуджених — Рендола Адамса. У минулому детектив, автор стрічки провів власне розслідування. На основі здобутих доказів, покладених в основу фільму, справу Адамса повернули до суду й помилково засудженого чоловіка випустили на свободу після 16 років перебування за ґратами.

Ще одним прикладом ефективного впливу є фільм «Бухта», знятий у 2009 році режисером Луї Психойосом. Стрічка викриває масове винищення дельфінів з метою вживання їх у їжу в національному парку Таїджі в Японії. Щороку в цьому районі гинуло близько 23 тисячі дельфінів. Та після виходу фільму світова статистика вбитих дельфінів суттєво зменшилась. 

Кожна з цих історій є прикладом того, яким чином ми можемо впливати на спільноту, інституції та життя окремих людей за допомогою документального кіно. Переглядаючи й обговорюючи фільми, ми змінюємо свої думки. Змінюючи думки, погляди та дії, ми поступово трансформуємо простір навколо себе. З однієї розмови, знайомства, мікрозміни може початися велика та тривала історія імпакту. 

Обмін досвідом — це один зі способів впливати. Тож запрошуємо кіноклуби ділитися історіями маленьких та більших змін, які стали можливими у їхніх громадах завдяки перегляду та обговоренню документального кіно про права людини Docudays UA. Розповісти історію зміни можна, взявши участь у конкурсі на найкращий імпакт-кіноклуб: bit.ly/konkurs-impakt. Аби зібрати більше історій, ми продовжуємо дедлайн конкурсу до кінця липня.  

Масштаб впливу, а також те, наскільки давно відбулася імпакт-історія, яку ви розповідаєте, не має значення. Ми закликаємо керівників/-ниць та модераторів/-ок ділитися кейсами, які вас щиро хвилюють і вражають, історіями, якими ви пишаєтесь та надихаєтесь на подальшу діяльність. 

Індійський філософ Магатма Ґанді заповідав нам бути тією зміною, яку ми хочемо побачити у світі. Розкажіть нам про те, якою зміною є ви: bit.ly/konkurs-impakt. І, можливо, саме ваша історія надихне колег та колежанок на нові зміни у своїй громаді.

Текст – Марія Матяшова.

Чільне фото – ІV Всеукраїнська конференція «Документальне кіно як інструмент медіапросвіти з прав людини» на фестивалі документального кіно Docudays UA 2019; Микита Юрєнєв.