Ініціювали та провели цю подію Мережа кіноклубів з прав людини DOCU/CLUB та БО «Благодійний фонд “Восток SOS» в рамках цьогорічного Фестивалю думок.

Фестиваль думок – це інтелектуальний фестиваль Донбасу, який до повномасштабної війни щороку у вересні відбувався у Сєвєродонецьку. Ідея започаткувати такий фестиваль належала «Восток SOS» та естонській організації Mondo. Їм вдалося створити відкриту платформу для обговорення соціально важливих питань і обміну думками. Темою цьогорічних дискусій стала втрата українцями домівок внаслідок війни з росією, осмислення наслідків цієї трагедії та обговорення шляхів відновлення тимчасово окупованих територій після визволення. 

Тож вибір фільму «Боротьба Джамали» для показу й дискусії був невипадковим. Він розповідає про депортацію кримських татар на прикладі родини співачки Сусани Джамаладінової, відомою світові під псевдонімом Джамала.

У фільмі йдеться й про тріумфальний виступ співачки на Євробаченні-2016, під час якого Джамала заспівала пісню «1944» про трагедію корінного народу Криму, організовану сталінським режимом. Але крім того, це ще й фільм про життя кримських татар і політв’язнів у окупованому Криму. 

Режисерка фільму Елін Йонссон багато років працювала кореспонденткою шведського суспільного телебачення у Москві. Вона стала першою іноземною журналісткою, яка висвітлювала протести на Майдані. А завдяки посвідченню журналістки кореспондентського пункту у москві у перші дні анексії Криму змогла потрапити на півострів і записувати інтерв’ю з кримськими татарами. 

Показ фільму відбувся у форматі виїзного кіноклубу Мережі DOCU/CLUB.  Його модерувала директорка Правозахисного департаменту ГО «Докудейз» Ксенія Шиманська. Розпочинаючи дискусію, вона зазначила: «Мені дуже приємно пишатися тим, що кримська татарка, співачка Джамала – це українська співачка. Ми відкриваємо світу культуру своєї країни і культуру кримськотатарського народу як її невід'ємної частини. Зараз наше завдання  – створити можливості для збереження і розвитку історії та культури корінного народу Криму».

Про загрози, з якими зіштовхуються кримські татари від початку окупації, під час обговорення фільму говорив Алім Алієв – заступник генерального директора Українського Інституту, журналіст, правозахисник, співзасновник громадської організації «Крим SOS» та засновник українсько-кримськотатарського літературного проєкту «Кримський Інжир».

На його думку, анексія Криму у 2014 році стала для росії рольовою моделлю для окупації нових територій вже під час повномасштабної війни. І зараз на тимчасово окупованих територіях материкової частини України відбуваються процеси, які правозахисники фіксували у Криму у 2014 році. 

Алім Алієв вважає, що окупанти проводять у Криму політику реколонізації - новітньої колонізації півострова росією. Він виділив три прояви цієї політики: «Сьогодні півострів став фактично військовим майданчиком, з якого росія обстрілює інші території України. Але є інший бік мілітаризації – це мілітаризація свідомості, починаючи від дитячих садочків, шкіл і студентства, коли людям прищеплюють культ війни, культ агресії і, очевидно, культ ненависті до України. Ще один аспект колонізації – це зміна ідентичності. Вже 9,5 років руйнується культурна спадщина, яка стосується України або кримських татар. Сьогодні в Криму не залишилося жодної школи з вивченням української мови, а з 1 вересня всі кримськотатрські школи знову стали російськомовними. Для нас це величезний виклик, бо кримськотатарська мова перебуває під загрозою знищення. І третя важлива проблема в контексті реколонізації – це заміщення населення. За останні 10 років із Криму виїхало приблизно 70 тисяч наших співвітчизників, а заїхало як мінімум 700 тисяч нового населення з росії. Це загрозлива зміна етнічної і релігійної компоненти на півострові».

Під час спілкування з аудиторією Алім Алієв акцентував на кількох важливих завданнях, що стоять перед державними інституціями та громадянським суспільством:

• Для кримських татар важливо розвивати і підтримувати свою ідентичність. Це виклик, адже у Криму сьогодні це можна робити переважно у підпіллі - наприклад, навчати дітей кримськотатарської мови, читати поезію чи влаштовувати культурні заходи. Тому наше завдання – організувати на материковій Україні те, що не можна зробити в Криму: літературні та музичні проєкти, проводити інформаційні кампанії, правозахисні ініціативи. Я наведу приклад «Кримсього інжиру» - це літературний проєкт, який став майданчиком свободи для творчих людей. Туди під псевдонімами пишуть тексти люди з окупованих територій - і це фактично хроніка окупації. 

• Ми маємо говорити про український погляд на історію Криму. Український інститут минулого року видав академічний онлайн-курс історії Криму та кримських татар. Все життя про історію півострова розповідали росіяни. Саме вони формували уявлення про Крим у міжнародній науковій спільноті. Зараз маємо повертати цей голос собі і поширювати наші наративи за кордоном і всередині країни, для людей з окупованих територій. 

• Після деокупації Криму перед Україною стоятимуть два глобальні завдання. Перше – це системна робота з дітьми і молоддю, до якої нам вже час готуватися. Друге – підготовка інфраструктури. Нас чекає інституційна порожнина. Тому вже зараз маємо створювати громадські, культурні, соціальні, бізнесові, державні інституції, які зможемо перенести у звільнений Крим і одразу розпочати працювати, бо часу на розкачку у нас не буде. 

По закінченні розмови учасники заходу, серед яких були громадські активісти, педагоги, внутрішньо переміщені особи, обмінювалися враженнями про побачене і почуте, обговорювали, що можна робити для підтримки кримських  татар.  Як сказала одна з учасниць дискусії Алла, переселенка із Сєвєродонецька Луганської області, найбільший виклик для нашого суспільства зараз – «зшивати» людей, тримати міцний зв’язок між тими, хто живе в Україні, хто виїхав за кордон, і тими, хто залишається на окупованих територіях і чекає повернення в Україну.  

Глядачка Ірина  додала, що перегляд та обговорення таких фільмів, як «Боротьба Джамали”, допомагають почути голоси людей з окупованих територій чи політв’язнів. А це важливий адвокаційний елемент нашої боротьби за їхні права.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.