Ситуація з правами людини в Україні 2016/2017. Річна доповідь Amnesty International

Наші партнери, організація Amnesty International, кожного року готують річну доповідь про ситуацію з правами людини в таких країнах як Грузія, Вірменія, Казахстан, Білорусь, Узбекистан, Киргистан та інші. Публікуємо доповідь про Україну, щоб ви могли більш детально ознайомитися з матеріалом та використовувати цю інформацію у своїй роботі. 

26 травня 2017
Наші партнери, організація Amnesty International, кожного року готують річну доповідь про ситуацію з правами людини в таких країнах як Грузія, Вірменія, Казахстан, Білорусь, Узбекистан, Киргистан та інші. На Конференції для модераторів та модераторок кіноклубів Docudays UA у березні вони презентували останню доповідь про ситуацію в Україні. Ми публікуємо її, щоб ви могли більш детально ознайомитися з матеріалом та використовувати цю важливу та актуальну інформацію у своїй роботі. 

У 2016 році на сході України продовжувались періодичні локальні бойові дії. Обидві сторони порушували домовленості про припинення вогню. Як українські сили, так і сили проросійських сепаратистів не понесли відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права, у тому числі воєнних злочинів, таких як катування. Українська влада та де-факто влада у самопроголошених Донецькій та Луганській Народних Республіках проводили незаконні затримання осіб, котрі підозрювались у підтримці протилежної сторони, у тому числі, з метою подальшого використання цих осіб в обміні полоненими. Довгоочікуване Державне бюро розслідувань, яке має розслідувати порушення військових та співробітників правоохоронних органів, було формально створене, але не функціонувало станом на кінець року. Незалежним ЗМІ та активістам не була забезпечена безперешкодна діяльність на території самопроголошених Донецької та Луганської Народних Республік. ЗМІ, котрі сприймались як проросійські, зіткнулися із утисками на контрольованих українським урядом територіях. Найбільший за весь час марш-Прайд лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсекс-людей (ЛГБТІ) у столиці, Києві, був підтриманий міською владою та ефективно захищений поліцією. Де-факто влада у Криму продовжила кампанію з викорінення проукраїнського інакомислення. Вона все більше покладалася на антиекстремістське та антитерористичне законодавство та кримінальне переслідування десятків людей, яких вважала нелояльними. 

 

Загальні відомості

В результаті двомісячної політичної кризи, коли декілька політиків-реформаторів звільнилися з вищих урядових посад, заявивши про розповсюджену корупцію, Верховна Рада схвалила відставку Арсенія Яценюка 12 квітня. Його місце зайняв Володимир Гройсман.

Продовжувались періодичні бойові дії та перестрілки між урядовими силами та підтримуваними Росією сепаратистами. Артилерійський вогонь, обстріли та нерозірвані боєприпаси продовжували приводити до загибелі та поранень цивільного населення. За оцінками Моніторингової місії ООН з прав людини, з початку конфлікту у 2014 році його жертвами стали більше 9700 осіб, серед яких близько 2000 – цивільні, і щонайменше 22500 осіб отримали поранення.

14 листопада Міжнародний кримінальний суд (МКС) опублікував звіт про попереднє вивчення ситуації в Україні, в якому зазначив, що «ситуація на території Криму та Севастополя рівнозначна міжнародному збройному конфлікту між Україною та Російською Федерацією» та що «відомості... вказують на наявність міжнародного збройного конфлікту в контексті бойових дій на сході України». У липні була прийнята поправка до Конституції, що відкладає ратифікацію Римського Статуту МКС на «перехідний період» у три роки.

Українська влада продовжувала значною мірою обмежувати рух мешканців контрольованих сепаратистами Донецька та Луганська на контрольовані урядом території.

Російська влада провела вибори до парламенту Криму, які не були визнані міжнародною спільнотою.

Уражена конфліктом економіка України почала повільно зростати: ВВП підвищився на 1%. Ціни на базові товари та послуги, такі як опалення та водопостачання, зросли на фоні загального

погіршення рівня життя більшості населення. Рівень життя населення на контрольованих сепаратистами територіях продовжив погіршуватись. 

 

Катування та інші види жорстокого поводження

Не вдалося досягти значного прогресу у процесі притягнення до відповідальності чиновників, відповідальних за зловживання силою під час Євромайдану. Слідство було затьмарено бюрократичними перешкодами. 24 жовтня Генеральний прокурор скоротив штат і обмежив повноваження Департаменту спеціальних розслідувань, відповідального за розслідування справ, пов’язаних із Євромайданом, та створив нове управління для ведення слідства лише стосовно колишнього президента Януковича та його оточення.

Нове Державне бюро розслідувань було формально створене у лютому з метою розслідування злочинів, вчинених правоохоронцями та військовими службовцями, проте станом на кінець року процес обрання його директора так і не був завершений[1].

Підкомітет ООН з попередження катувань 25 травня призупинив свій візит до України, отримавши від СБУ відмову у доступі до певних її будівель на сході України, де, за отриманою інформацією, таємно утримували та катували ув’язнених. Підкомітет відновив та закінчив свій візит у вересні, підготувавши звіт, на публікацію якого українська влада не дала згоду. 

 

Насильницьке зникнення

Адвокат Юрій Грабовський зник 6 травня, а вже 25 травня його було знайдено вбитим. Перед зникненням він скаржився на залякування та погрози з боку української влади задля того, щоби усунути його зі справі щодо одного з двох російських військовослужбовців, захоплених на сході України урядовими силами. 29 травня під час прес-конференції Головний військовий прокурор України повідомив, що у зв’язку із вбивством Грабовського було затримано двох підозрюваних. Станом на кінець року вони залишалися у слідчому ізоляторі, слідство продовжувалося [2].


Свавільні арешти та затримання

Як українська влада, так і сепаратисти практикували незаконні затримання на підконтрольних їм територіях. Цивільні особи, підозрювані у прихильності до протилежної сторони конфлікту, використовувались як «розмінні монети» під час обміну полоненими[3]. Ті особи, в обміні яких протилежна сторона не виявляла зацікавлення, залишались в утриманні під вартою – часто таємному, місяцями без засобів правового захисту та без перспектив визволення.

Костянтин Безкоровайний повернувся додому 25 лютого після того, як його викрадення та непряме офіційне визнання його таємного арешту стали предметом міжнародної кампанії за його визволення[4]. В липні Головний військовий прокурор України пообіцяв, що буде проведене ефективне розслідування заяв Костянтина про насильницьке зникнення, катування та 15-місячне таємне тримання під вартою Службою безпеки України, проте станом на кінець року жодних істотних результатів розслідування оприлюднено не було.

Десятки людей таємно утримувались в приміщеннях СБУ в Маріуполі, Покровську, Краматорську, Ізюмі, Харкові та можливо в інших містах. Декого з них зрештою обміняли на в’язнів, яких утримували сепаратисти. Amnesty International та Human Rights Watch отримали імена 16 осіб з трьох різних джерел, які незалежно одне від одного підтверджували, що ці особи таємно утримувалися СБУ в Харкові з 2014 або 2015 року, та передали цей список українській владі. Щонайменше 18 осіб, включно із вищезгаданими 16-ма, були згодом таємно звільнені; їхнє затримання так і не було офіційно визнане. Окремі з них – Віктор Ашихмін, Микола Вакарук та Дмитро Корольов – вирішили не мовчати та подали офіційні скарги [5]. 

У самопроголошених Донецькій та Луганській Народних Республіках місцеві «Міністерства державної безпеки» використовували свої повноваження, згідно із місцевими «указами», для свавільного затримання осіб терміном до 30 діб та продовження цього терміну. Іван Козловський (затриманий 27 січня) та Володимир Фомічев (затриманий 4 січня) були звинувачені у володінні нелегальною зброєю (самі чоловіки це звинувачення відкидали) та у підтримці української сторони. 16 серпня суд у Донецьку засудив Володимира Фомічева до двох років ув’язнення. Іван Козловський, станом на кінець року, перебуває у попередньому ув’язненні.


Внутрішньо переміщені особи

Комітет по ліквідації расової дискримінації у своєму звіті по Україні за 2016 рік підкреслив, що існує низка занепокоєнь через труднощі, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи (ВПО), серед яких прив’язка соціальних виплат, в тому числі пенсій, до статусу ВПО та проживанню на контрольованій урядом території. 

 

Свобода вираження поглядів: журналісти

ЗМІ, які сприймались як прихильники проросійських чи сепаратистських поглядів, чи ті, що активно критикували владу, зіштовхнулись із залякуваннями, в тому числі із погрозами закриття чи фізичного насильства. Міністр внутрішніх справ неодноразово погрожував закриттям Телеканалу «Інтер», а 4 вересня близько 15 людей в масках здійснили невдалу спробу силоміць увірватися у приміщення телеканалу, звинувачуючи його у проросійському висвітленні новин. Після цього вони почали кидати у будівлю запальні суміші, спричинивши пожежу.

Державна міграційна служба України анулювала дозвіл на роботу популярному телеведучому Савіку Шустеру (який має громадянство Італії та Канади), порушивши чинну процедуру. Київський апеляційний суд відновив дозвіл 12 липня. Згодом Державною фіскальною службою України було

відкрито кримінальні провадження щодо телеканалу Савіка Шустера 3STV. 1 грудня Шустер вирішив закрити телеканал через тиск та брак коштів.

12 травня Руслан Коцаба, журналіст-фрілансер та блогер з Івано-Франківська, був засуджений до 3,5 років тюрми за «перешкоджання законним діям Збройних сил України в особливий період». Його арештували у 2015 році після того, як він опублікував відео на YouTube, в котрому вимагав негайного завершення сутичок на Донбасі та закликав українських чоловіків ухилятись від мобілізації. 12 липня, після подання апеляції, він був повністю виправданий та звільнений.

20 липня у Києві бомбою, підкладеною в автомобіль, було вбито журналіста Павла Шеремета. Станом на кінець року злочинців не було ідентифіковано. Таким же безрезультатним виявилось розслідування вбивства журналіста Олеся Бузини, застреленого двома чоловіками у масках у 2015 році.

Журналісти із проукраїнськими поглядами або ті, що працювали на українські ЗМІ, не могли вільно працювати в Криму та на підконтрольним сепаратистам територіях. Російська знімальна група незалежного російського телеканалу «Дождь» була арештована в Донецьку та депортована в Росію «Міністерством державної безпеки» після того, як та записала інтерв’ю з колишнім командиром сепаратистів.

Незалежні журналісти не могли вільно працювати в Криму. Журналістам із материкової частини України відмовляли в доступі на де-факто кордоні. Місцеві журналісти та блогери, які критикували російську окупацію та незаконну анексію Криму, перебували під ризиком кримінального переслідування, тож мало хто зважувався на вираження своїх поглядів. Щодо Миколи Семени, заслуженого журналіста України, було проведено слідство за обвинуваченнями в «екстремізмі» (що загрожує позбавленням волі терміном до 7 років); йому також була обмежена свобода пересування. Він опублікував онлайн-статтю під псевдонімом, в якій він підтримав «блокаду» Криму проукраїнськими активістами як необхідний захід, щоб «повернути» півострів назад в Україну. Його було офіційно визнано «прибічником екстремізму», а його банківський рахунок було заморожено. Станом на кінець року слідство щодо його справи триває. 


Права лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсекс-людей

19 травня суд у Львові заборонив проведення ЛГБТІ Фестивалю рівності на вулиці у зв’язку із заходами безпеки. Організатори перемістили подію в приміщення, проте 20 травня на місце проведення напала група правих активістів в масках. Не було повідомлень про фізичні травми, проте організатори були змушені скасувати подію. 12 липня у Києві був проведений ЛГБТІ Прайд-марш, підтриманий міською владою та ефективно захищений поліцією. Зібравши близько 2000 учасників, він став найбільшою подією такого типу в Україні[6].

 

Крим

Жоден випадок насильницького зникнення за час російської окупації не був ефективно розслідуваний. Ервін Ібрагімов,член Світового конгресу кримських татар, 24 травня був викрадений біля свого дому в Бахчисараї. Камери спостереження зафіксували, як люди у формі силою заштовхнули Ервіна Ібрагімова у мікроавтобус. Було розпочато розслідування, проте станом на кінець року прогресу у ньому зроблено не було[7].

І без того обмежені свободи вираження поглядів, об’єднання та мирних зібрань зазнали подальшого обмеження. Доступ до веб-сайтів деяких незалежних медіа, які були змушені переміститися на материкову Україну в попередні роки, був заблокований де-факто владою в Криму. 7 березня мер Сімферополя заборонив проведення будь-яких зібрань, крім тих, що організовані владою. 

Етнічні кримські татари продовжували приймати на себе основний удар зусиль де факто влади винищити всі сліди про-української непокори, що залишились[8]. Діяльність Меджлісу кримськотатарського народу – органа, що обирається на неформальному зібранні, Курултаї, для представництва інтересів спільноти – було призупинено 18 квітня, а вже 26 квітня заборонено судом як «екстремістську». 29 вересня заборону було підтверджено Верховним Судом Російської Федерації[9].

Продовжився судовий розгляд щодо справи Ахтема Чийгоза, заступника голови Меджлісу, за сфабрикованими звинуваченнями в організації «масових заворушень» 26 лютого 2014 у Сімферополі (переважно мирного мітингу напередодні російської окупації, під час якого відбулося кілька сутичок між проросійськими та проукраїнськими демонстрантами). Перебуваючи у слідчому ізоляторі неподалік від будівлі суду, він мав змогу бути присутнім на судових слуханнях лише за допомогою відеозв’язку через начебто «небезпеку», яку він становив. Ахтем Чийгоз – один із кримських в’язнів совісті. Алі Асанов та Мустафа Дегерменджи також продовжували перебувати під вартою за участь у тих же «масових заворушеннях» 26 лютого 2014 року. 

Російська влада використовувала заяви про володіння «екстремістською літературою» та про членство в ісламістській організації Хізб ут-Тахрір як привід для обшуків будинків кримських татар (здебільшого мусульман) та їх арештів. Щонайменше 19 чоловіків було заарештовано за нібито членство у Хізб ут-Тахрір. Четверо чоловіків з Севастополя судились військовим судом в Росії, що суперечить міжнародному гуманітарному праву щодо окупованих територій, та були засуджені до тюремного ув’язнення терміном від 5 до 7 років. Під час суду майже всі свідки з боку звинувачення намагались відмовитись від даних раніше свідчень, стверджуючи, що члени російської Служби безпеки примусили їх дати ці свідчення, погрожуючи кримінальними переслідуваннями.

 

ДЖЕРЕЛО: http://amnesty.org.ua/nws/richna-dopovid-2016-2017-ukrayina/

Річні доповіді по іншим країнам!


[1] Ukraine: Two years after Euromaydan: The prospect for justice is threatened (EUR 50/3516/2016) [2] Ukraine: Further information: Body of missing lawyer has been found (EUR 50/3734/2016)
[3] «You don’t exist»: Arbitrary detentions, enforced disappearances, and torture in Eastern Ukraine (EUR 50/4455/2016)

[4] Ukraine: Authorities must disclose missing man’s fate: Kostyantyn Beskorovaynyi (EUR 50/3275/2016)
[5] Five men in secret detention in Ukraine (
EUR 50/4728/2016)
[6] Ukraine: Kyiv Pride: A genuine celebration of human rights (
EUR 50/4258/2016)

[7] Ukraine: Crimean Tatar activist forcibly disappeared: Ervin Ibragimov (EUR 50/4121/2016)
[8] Ukraine: Crimea in the Dark: The silencing of dissent (
EUR 50/5330/2016)
[9] Ukraine: Crimea: Proposed closure of the Mejlis marks culmination of repressive measures against the Crimean Tatar community (
EUR 50/3655/2016

Всi новини
Якщо ви бажаєте у своїй повсякденній практиці використовувати колекцію документальних фільмів Міжнародного кінофестивалю Docudays UA, запрошуємо долучитися до мережі постійно діючих кіноклубів медіа-просвіти з прав людини Docudays UA.
Створити кiноклуб
за підтримки