До нас у бібліотеку прийшов тодішній регіональний партнер Мандрівного фестивалю та попросив нашу директорку провести перегляд фільму. Попередньо ми організували прес-конференцію на території нашої бібліотеки, щоб забезпечити показам рекламу та аудиторію. Просто так люди не прийдуть, необхідно співпрацювати зі ЗМІ, поширювати інформацію. Мені як піар-менеджерці необхідно було взяти на себе це питання й широко розкрутити подію. Пам’ятаю, прийшло доволі багато людей, фільм їм дуже сподобався. Ми тоді дивилися «Лізо, ходи додому» – дуже потужний і красивий фільм, який потім багато разів знаходив свою аудиторію та щирий відгук.

Щомісяця ми проводимо заходи, на які приходять люди абсолютно різного віку. Іноді ми організовуємо відкриті покази, тоді оголошуємо їх, робимо рекламу. Але трапляються закриті покази. Наприклад, для батьків дітей з аутизмом ми показували фінський фільм про рокерів із синдромом Дауна, які поїхали на конкурс «Євробачення» та мали успішне турне. Ця стрічка зарядила нашу аудиторію енергією, бо показала, що не варто опускати руки, адже кожен може досягнути бажаних результатів.

Аудиторія трапляється зовсім різна. Зокрема, нещодавно на тематичному показі про вибори була доволі гостра дискусія, обговорення відбувалося в напруженій атмосфері. У такому разі завдання модератора/-ки нелегке – нівелювати цей пік, вивести людей на спокійну тональність. А буває, навпаки, важко «завести» аудиторію: ставиш питання, а реакції жодної. Може трапитися й така ситуація, що фільми цікаві, але не зовсім правильно дібрана цільова аудиторія. Такі помилки бувають теж, їх варто аналізувати та йти далі.

Мені закарбувався в пам’яті торішній захід, на якому ми дивилися стрічку «Боротьба Джамали». Власне, мене вразило те, що студент(к)и виходили після показу заледве не в сльозах і навіть не могли одразу поділитися враженнями. Вони просили трохи часу, щоб осмислити побачене, – настільки емоційною була їхня реакція. Знаю, що дитячій аудиторії дуже подобається, коли ми показуємо анімацію на правозахисну тематику.

Знайти приміщення для мене не проблема. Я спочатку обираю тему, потім шукаю цільову аудиторію. Якщо це відкритий захід, то я пишу анонс, поширюю його мережею, сайтами. Також у нас при бібліотеці є невелика картотека з постійною аудиторією нашого кіноклубу, яку я інформую про покази. Цьогоріч ми були у військовій частині, у школах, в університеті, у державному ліцеї, де брали участь у Конференції з прав людини й розповідали про кіноклуб. До речі, неодноразово помічала, що діти не завжди розуміють відмінність між правами людини й законами України. Тож на дискусіях після показів постійно зосереджую на цьому увагу та пояснюю цю різницю.

Колегам, які розпочинають співпрацю з кіноклубами, раджу ретельно готуватися до дискусій. Зі свого досвіду знаю, що до будь-якого тематичного обговорення необхідно заздалегідь прочитати та подивитися багато матеріалів, ознайомитися з історією явища чи проблематики. Уявіть, яким масивом інформації ви мусите володіти, щоб відповісти на несподіване запитання або пояснити детально певний аспект з прав людини. До того ж аудиторію потрібно зачепити, розворушити й знайти для неї такі питання, які не залишать її байдужою та допоможуть долучитися до дискусії.